Юні волонтери
із Маневиччини привезли пораненим бійцям сало, солодощі, чай, каву та позитивні емоції.
До того, що на територію Луцького гарнізонного
військового госпіталю щодня їдуть і їдуть машини, навантажені усілякою
допомогою, тут уже звикли. Але коли сюди прибувають діти, які практично самі ж
організували і провели збір, то байдужим таке не залишає нікого й
ніколи.
Юні волонтери із с. Старосілля, що на Маневиччині, у госпіталі вже не вперше.
Не так давно приїздили сюди, аби передати медикаменти. Тепер на черзі – їжа.
Завантажили продуктами першої необхідності цілісінький бус. Водієм назвався
місцевий підприємець, він же – власник тієї машини, він же теж тепер волонтер Олег
Бугайчук.
Звісно, така активність юного покоління вміло скеровується, коригується та підтримується
у школі вчителями. Зокрема директор Старосільської ЗОШ І-ІІ ст. Анатолій Бричка
власним прикладом наштовхує на такі звичайні подвиги. Анатолій Микитовичн зізнається,
що хотів би зараз бути не тут, а в зоні АТО. Але туди його не беруть. Тож
допомагає – чим може.
– Шкода хлопців, – каже. – Вважаю, що на фронті мають бути такі, як я. А молодим
треба готувати собі зміну – народжувати дітей. А вони там помирають, отримують важкі
поранення…
Разом із директором у госпіталь до Луцька того дня приїхали дівчатка – волонтерки-активістки
восьмикласниці Леся Маркевич, Лілія Васюхник, Марія Воронюк та Катерина Маркевич. Дівчатка – у
вишиванках. Зізнаються, що дуже хочеться побачити бійців. А до того, поки
відбулася та омріяна зустріч із солдатами у хірургічному відділенні госпіталю,
котре волонтери зі Старосілля і взяли під опіку, дівчатка дружною командою розвантажували
картоплю, цибулю, пакували у погреби сало.
– Ми тримаємо зв’язок із волонтеркою Наталією Слупко. Вона каже, що
потрібно. Тоді організовуємо збір, – по-дорослому розповідає голова шкільної волонтерської організації “Дружба” та міністр Милосердя шкільної республіки Леся Маркевич. – Вперше за гроші, котрі заробили у результаті збору
металобрухту, купили медикаменти, зокрема рентгенівську плівку. А тепер от
продукти.
Для початку, розповідають дівчатка, розвісили у селі оголошення. Священик у
церкві розповідав про такий збір. Тож люди стали зносити хто що – сітку
капусти, цибулі, картоплі. Підприємці долучилися: додали муку, цукор та макарони.
Є також консервація – варення, сало, салати…
Із кавою, цигарками та солодощами дівчатка разом із директором та
вчителькою математики Тамарою Жердецькою пішли у госпіталь. У коридорі
відділення – ліжка по обидва боки. Тут і лікуються солдати. Звісно, дуже хотілося
зустрітися із земляками, тож стали питати, хто з Маневиччини. Є! Василь Доля із
Маневич був на Сході, де й застудив нирки, бо ж сплять, розповідає молодий
чоловік, у землянках на сирій землі… Немає термобілизни, одягнені солдати у
бушлати, штани, на ногах мають берци. Сплять на самих матрацах. А от Олександр Бабій
із с. Череваха потрапив сюди із самісінького пекла – був поранений під
Іловайськом. Сталося це за кілька днів до страшних подій, які згодом нарекли «іловайським
котлом». Поранення було серйозним – куля потрапила у живіт, пробила бронежилет,
хоча саме він і врятував хлопця від смерті.
– Ну, ще рука поранена, – хлопець веде очима на величезний шрам майже під
самим плечем. – Але то дрібниці. Мені взагалі-то вирізали півшлунка, вкоротили
кишки. Але ж живу. Ну, трохи менше їм, не все можна.
27-річний чоловік, котрий іще не встиг завести сім’ю, із позитивом говорить
про страшну ситуацію, куди потрапив.
Тамара Жердецька розповіла, що із Старосілля служать 14 хлопців. Звісно, всі
– колишні учні школи, і кожного вона знає та пам’ятає. Тамара Пилипівна каже,
що всі, на щастя, живі-здорові, хіба про одного солдата – Юрія Лавренчука –
нема ніяких звісток. Зник безвісти… Але не зникла надія!
Того дня гості зі Старосілля дуже хотіли зустрітися із Андрієм Яциною:
цього хлопця із маневицького с. Оконськ малі волонтери зустріли тут минулого
разу. Але побачитися із ним удруге не вдалося. Сподіваємося, він одужав та повернувся
додому.
Курувала роботу дітей та вчителів волонтер Наталія Ариванюк.
– Ми маємо відкриту сторінку у “Фейсбуці”, – каже пані Наталя. – Там є інформація про всіх волинських волонтерів,
а також про те, що саме потрібно нашим хлопцям. Зазвичай це чай, кава, цигарки.
Медикаменти – питання №1.
До речі, що приємно, солдати у госпіталі, каже волонтерка, нині забезпечені
всім необхідним. До честі юних активістів зі Старосілля – не без їхньої
допомоги. Тож навіть значна частина продуктів, привезених малими волонтерами,
поїде на Схід.
Світлана ДУМСЬКА.
Фото автора.
