Скандал довкола кількох службових квартир, які приватизував
екс-заступник Генпрокурора України Віталій Касько, привернув увагу суспільства
до старої совєтської практики, коли за
державний кошт «висококваліфікованим спеціалістам» за народні гроші купують
житло, яке за короткий час перетворюється на їхні приватні помешкання.
Журналісти «Телевізійної служби новин» підмітили характерну
деталь: процедура отримання так званого «службового житла» бере коріння ще від
відповідної Постанови Ради Міністрів
УРСР від 1988 р. У переліку тих, хто має на це право аж 68 професій,
посад та категорій громадян: від двірника до найвищого службовця.
«Ця майже археологічна постанова – один з найулюбленіших
документів чиновників. За майже 30 років існування цього документу його не лише
не скасували, але навпаки – внесли аж 54 розширення та доповнення», –
наголошують колеги з «Волинських новин».
Схема проста: забудовник передає
квартири місту, а міська влада навіть не ставить їх на облік, одразу передаючи
майнові права та ордери тим, хто цю владу захищає від усіляких проблем.
Журналіст Ліна Клебанова повідомила, що поліція, прокурори та судді
отримують «із рук господарів по хатинці»:
«Таким чином, створюється, блокується така величезна корупційна система. Більше
всього – суддівські та міліція. Далі – прокуратура. Але ми ще не знаємо,
скільки пішло Кабміну, а скільки Адміністрації Президента».
Щоб службове житло стало власністю, запатентовано безвідмовну схему: чиновник чи силовик отримує квартиру,
вселяється туди, реєструє всю свою родину. А далі йде в профком, де пишуть
клопотання в квартирний відділ місцевої влади. Після цього просять зняти з
квартири статус службової через втрату необхідності. Чиновники виконую « прохання» профкому (бо ніхто не
хоче псувати стосунків із владою та силовиками), а потім народні квадратні
метри стають власністю якоїсь тітки прокурора чи дочки генерала…
А оскільки наші «слуги народу» з золотими погонами на плечах
курсують різними областями держави, то щоразу після призначення на нову посаду
вони отримують в кожному новому місті по новій квартирі, не здаючи в державний
фонд ті, що отримали раніше.
На Волині особливо явно цей процес відбувався ще 14 років
тому, коли головою облдержадміністрації було призначено генерал-майора міліції,
Героя України Анатолія Француза. Сам Анатолій Йосипович керував виконавчою
владою області, офіційно перебуваючи… в відрядженні від МВС, тому до переліку
своєї Івано-Франківської, Київської, Тернопільської і Рівненської нерухомості
волинського житла не приплюсував. А от троє його заступників житло за рахунок
бюджету області таки отримали! І – формально теж за поданням профкому облдержадміністрації!
Немало квартир роздали й чиновники облради. Своїм же ж трудящим…
Не пасли задніх і перші особи УСБУ, УМВСУ і облпрокуратури.
А остання з наведеного переліку ще за часів прокурорства Андрія Параки прямо
під боком свого офісу збудувала чи то готель, чи то ресторан, чи ще якийсь
гостинний двір, який, щоправда, досі бездіє. На запити до наступників Андрія
Параки, що це за об’єкт, відповіді по суті так і не надійшло.
Тому «справа Каська» лише привідкрила «скриньку Пандорри» з
довжелезним переліком «демократів», які намагаються «служити народові» за
рахунок самого народу і на підставі «совєтських стандартів» «розвинутого
соціалізму». В комунальних квартирах зі спільною кухнею і сортиром на вулиці, ясна річ, вони мешкати не бажають.
Роман УСТИМЧУК.
На фото автора: химерний об’єкт облпрокуратури, де ніхто
досі не живе.