Природоохоронці вирушили у ДП «МГ «Звірівське», щоб
порахувати червонокнижних зубрів. Ця територія у східній частині Ківерцівського
району є місцем компактного їх проживання.
– Це планова,
узгоджена з лісокористувачами процедура, яку ми проводимо кожного року, – мовив
головний спеціаліст управління екології та природних ресурсів
облдержадміністрації Ігор Квач. – За багаторічними спостереженнями навесні і влітку
зубри тримаються поблизу біомайданчиків і лугових пасовищ, урочищ «Добра» та
«Софіївка», можуть заходити аж до річки Стир поблизу села Осниця, восени
пасуться поблизу урочищ «Лопатень» та «Майдан». Зимова стація зубра
визначається насамперед розташуванням місць підгодівлі, куди тварини
переміщуються з появою снігового покрову. Такими є кормові майданчики в урочищах
«Юганів» і «Згарана Піч» Звірівського лісництва ДП «Ківерцівське ЛГ». Тут єгері
їх бачили востаннє.
Після
невеличкої наради у кабінеті директора Андрія Шпорука за участі головного
лісничого ВОУЛМГ Сергія Шеремети, головного спеціаліста Ігоря Квача, голови
Волинської обласної організації Українського товариства охорони природи Віктора
Комарова, головних лісничих ДП «Ківерцівське ЛГ» та ДП «Цуманське ЛГ» Андрія
Яцини та Романа Шпорука, державного інспектора державної екологічної інспекції
України у Волинській області Віктора Степанюка, громадського інспектора
Валентина Вишинського рушаємо до пущі.
Зимовий ліс
– у сніжному полоні. Крізь дрімоту на наш незвичний кортеж зирять столітні дуби
і сосни, із загорож та спеціальних сіток (щоб не підгризли звірі) – молоді
деревця. Дві пари гривастих скакунів несуть путівцем двійко саней. Першими
кермує майстер лісу Василь Дворак зі своїм помічником Федором, другими –
майстер лісу Василь Голяр. У фотооб’єктиві – цікаві краєвиди.
– Дивіться
праворуч, – підказує мені єгер Микола Сопронюк.
Переводжу
фотооб’єктив праворуч – й аж самому віриться: стоїть близько сотні оленів,
довірливо дивляться на двійко саней, принюхуються, мовляв: «Що везуть?».
Звірі,
мабуть, уже всіх єгерів знають в обличчя, не кажучи про наших гривастих Дашу і
Каштанну. Без допомоги людей узимку їм не вижити.
– Маємо
тридцять два підгодівельних майданчики, – каже директор МГ «Звірівське» Андрій
Шпорук. – Щодня розвозимо сіно, силос, зерно кукурудзу, сіль. Тут
підгодовуються олені плямисті і благородні, козулі, дикі свині, лосі і зубри.
Та, крім цих
підгодівельних майданчиків, бачу сіно і в рогатках дерев. Це –щоб звір не
ослабнув. Тим часом сани завертають до урочища «Згарана Піч».
Кажуть, під
шаром попелу тут знаходять наконечники стріл, отож люди жили в цих місцях із
давніх давен, займалися землеробством і ловецтвом риби, полюванням на
дикозвір’я і птаство, збором грибів, ягід, цілющого зела. Це місце і зараз, мов
магнітом, притягує звірину.
Де ходять зубри
Ми вкотре милуємося
крислатими рогами самців, споглядаємо матерів, біля котрих (зовсім як у людей)
гуртується малюківство. Останні – найбільш довірливі, підходять ледь не до рук,
сподіваючись на гостинці. Але сьогодні все наше товариство шукає зубрів. Тож
природоохоронці уважно розглядають сніговисько. А воно – стоптане-перетоптане…
Найбільше слідовиськ оленів плямистих, але й копитця їхніх благородних родичів тут
пританцьовують. Звісно, трапляються і характерні гачки кізок, вм’ятини від
ратиць диких свиней, навіть сліди білок і зайців… А де ж зуброві? Іноді здається,
ніби все звір’я цього лісу зумисне притоптує зубровий слід, аби вберегти свою
червонокнижну королівську родину.
– Обережний
звір, – каже Федір. – Має добрий нюх і розвинений слух. Удень відлежується у
хащі, до годівниць іде в надвечір’я. Тож його можна побачити лише, як він того
захоче.
Утім
слідопити вперто шукають. Обходять лісову поляну, заглядають у лісовисько… Все
стоптано. Але плямисті охоронці зубрів не можуть прибрати послід. За ним
природоохоронці і визначають, що цієї ночі сюди до годівничок заходила зубриха
із маленьким зубреням. Хоч якийсь слід… Андрій Шпорук та Ігор Квач ідуть
сніговиськами через хащі, ми ж кониками – до меліоративного каналу, мосту.
Будемо сторожити всі просіки і дороги. Я у передчутті дива хукаю на руки, мов
мисливець який, зручно вмощуюся на санях. Піді мною – запашне сіно, застелене домотканим
рядном. Чекаємо! Повільно тягнеться час. Холод добирається уже під кожухи, тож
Федір пригощає нас гарячим чаєм із термоса: «Василь настояв на чазі». Я вже
знаю, що у Цуманських лісах є близько тисячі чи й більше всіляких звірів. А от
скільки зубрів, здається, не знає ніхто…
Довелося
почути про зубра-мандрівника, який подався на Рівненщину, ще одного торік
підстерегли невідомі браконьєри… Один загинув від хвороб… …Нарешті з’являються
слідопити. Повідомляють, що бачили лежанки двох дорослих зубрих і їхніх
маленьких теляток, але слід утратили. Від фаховості таксаторів залежить
правдива статистика. У 1988 р. до Звірова навідався відомий російський
науковець-зубровод Віктор Перерва, місяць провів у засідках та підгляданні за
життям звірів і зробив несподіваний висновок: «У господарстві на 43 зубри
більше, ніж подає статистика». 1987-го у цих лісах було 147 зубрів, а вже
наступного стало190! Теперішні фахівці, порівнюючи ці дві цифри офіційної
статистики, дивом дивуються: «Такого бути не може!» Але так було насправді. Тож
і я сподіваюся на маленьке диво та… професійність таксаторів. Тим паче, взимку
легше рахувати, ніж влітку. Скільки ж диких корів у звірівських лісах? На 2010
р. 15 зубрів становили достовірну чисельність вільного угрупування Цуманської
субпопуляції зубрів. Задля її зміцнення впродовж 2010-2011 рр. у ДП «МГ
«Звірівське» експортували п’ятьох зубрів, відловлених в угіддях ДП «Хмільницьке
ЛГ» (Вінницька обл.). Минулого року, кажуть, було 12. Скільки ж тепер?
Знову поквартально
прочісуємо береги лісу… Й знову удача! Цього разу через меліоративний канал
пройшло ціле зуброве стадо… Єгері рахують сліди… Два малих, три, чотири, п’ять
дорослих… Слава Богу, зубри таки є. Копитце, що провалилося крізь лід, ледве
затяглося кіркою… Отож, ми запізнилися на годин три-чотири… Вираховуємо напрям
руху – і наші слідопити снігами заглиблюються у хащі, телефоном повідомляють,
що сліди знову втратили: їх затоптали олені. Отримуємо несподівано підтримку
від туристичного клубу «Ми», який уже традиційно прибув до лісу з гостинцями
для звірини. Діти й дорослі привезли на підгодівельний майданчик в урочище «Юганів»
зерно, картоплю, морську сіль, різні делікатеси, наробили галасу, злякали стадо
диких вепрів – і воно рвонуло у наш бік. Весельчаки-хрюки так швидко здолали
рів і дорогу, що лиш сніг зарипів… А нашим таксаторам вдається натрапити на
кілька лежанок, але без зубрів.
…Їх поталанило
вистежити і побачити на третій день. Попередньо сходивши всю округу довкола
урочища «Згарана Піч», кілька разів натрапляли на основне стадо, але тільки
надвечір воно з’явилося перед очі експедиційників у всій своїй величі і красі.
Все трапилося так несподівано і швидко, що вдалося тільки зафільмувати, а фото,
пробачте, зробити не вдалося (у редакції, втім, знайшлася зимова світлина Віктора
Комарова, відзнята тут у 2009 р., яка дає уявлення про Цуманську субпопуляцію).
Тільки на якусь коротку мить перед очі таксаторів вигулькнуло волинське
поголів’я зубрів… Двійко минулорічок мчали, мов віхола, біля них тримався ще
один бичок-трирічок, трохи оддалік двигтіло три самиці. Ще два самці бродили
окремо… Отож, нарахували всіх десятеро. Найближчими днями природоохоронці провідають
вольєр, де також сподіваються зустрітися віч-на-віч із королевичами Цуманської
пущі. Скільки їх там? Можливо, і на це запитання дасть відповідь експедиція
«Стежками зубрів», в якій бере участь і «Волинська газета». Однак уже зараз обнадіює,
що з’явилося молоде поголів’я. Потрібні кошти для його охорони і догляду.
Збільшення популяції можливе за впровадження сучасних природовідновних програм
та суттєвої державної підтримки. Червонокнижний красень може стати символом і
окрасою Волинського краю.
Сергій ЦЮРИЦЬ.
Фото автора та Віктора Комарова.