У
період народних заворушень силові структури опиняються перед вибором: або
захищати конституційні права громадян і виконувати закон, або до кінця служити
вождям і начальникам…
Різні країни, різні точки земної кулі. Далекосхідний
Хабаровський край, який третій місяць поспіль вимагає від Кремля звільнити з
тюрми губернатора Сєргєя Фургала. Щосуботи на вулиці найбільших міст цієї
складової Росчвійської Федерації виходить сотні тисяч людей. Москва ігнорує
їхні мирні вимоги, але – найголовніше! – поліція не допускає свавілля, армія
залишається в казармах. Чи завершиться цей протест звільненням Сєргєя Фургала
та оголошенням Далекосхідної Демократичної Республіки в складі РФ, наразі
невідомо.
Африка. Малі. Вважають, що путч 23 серпня було
проведено з допомогою Росії, але чи втримаються військові 3 роки при владі на
чолі з лідером заколотників полковником Нацгвардії Ассімі Гоітом, як обіцяють,
теж ніхто не знає.
І ось найближча наша сусідка – Білорусь. Ще до
основної дати президентських виборів 9 серпня було ясно: Аляксандр Лукашенка,
який перебуває при владі 26 років поспіль, без бою не здасться. А коли сотні
тисяч білорусів вийшли на мирні мітинги протестів із вимогою скасувати офіційні
результати виборів, випустити політв’язнів, провести Конституційну реформу та
відсторонити від керма Аляксандра Ригор’євіча, «бацька» остаточно скинув
залишки «демократа».
23 серпня, коли в м. Мінську, Бресті, Гродно, Вітебьку
та інших містах РБ знову люди вийшли на мітинги, особа, яка виконує
повноваження Президента, з’явилася на публіці в своєму оточеному силовиками
палаці не лише в бронежилеті, але й із автоматом Калашникова в руках…
На що Аляксандр Лукашенка (в минулому – безбатченко,
комсомольський активіст, замполіт мотострілецької роти і голова колгоспу) може піти,
щоб вціліти біля корита, теж ніхто не знає. Але тривожний дзвіночок уже
пролунав: крім міліції, КГБ та інших сатрапів режиму до протидії маніфестантам
залучено… армію!
Міністр оборони РБ, 54-річний генерал Віктор Хрєнін
знайшов пояснення, чому армія не в казармах, а на вулицях. Мовляв, захищають
меморіальні пам’ятники періоду Другої світової війни:
«Ми, військові, не допустимо осквернення цих місць,
на них не може бути місця фашизму! Ми не можемо спокійно дивитися, як під
прапорами (мається на увазі біло-червоно-білий стяг Білорусі, який у
Білоруській Народній Республіці з березня 1918 до січня 1919 рр., а також у
Республіці Білорусь із вересня 1991 р. до червня 1995 р. був державним, – авт.), під якими фашисти організовували
масові вбивства білорусів, росіян, євреїв, представників інших народів,
сьогодні організовують акції в цих священних місцях. Тому з сьогоднішнього дня
беремо їх під захист та охорону. А в випадку порушення порядку та спокою в цих
місцях ви будете мати вже не з міліцією, а з армією!».
Отже, для силовиків, яких кожна країна утримує за
рахунок платників податків (усіх громадян!), знову постає такий самий вибір, як
перед українськими в 2014 р. Або не виконувати злочинних наказів і в законний спонукати
владу до виконання Конституції, або назавжди зганьбитися в очах власного народу
і піти в небуття. Як одіозні «беркутівці» чи есбеушні або армійські
генерали-втікачі епохи Януковича…
Володимир
ДАНИЛЮК.
На
фото Богдана ГОНЧАРУКА: волинський «беркутівець» у «домайданний період».