2 серпня відійшов у Вічність прекрасний син Хмельниччини (за походженням) та Волині (за розквітом таланту), славетний художник, скульптор та патріот Микола Кумановський. Він довго та важко оборовся за життя з невиліковним онкозахворюванням, і нарешті спочив у рідній хаті, котра стоїть на кручі біля Стиру в луцькому районі «Вишків»…
Микола Іванович, який менше місяця не дожив до 65-річчя, прожив доволі коротке, але дуже насичене подіями та творчістю життя. Насамперед, саме з Миколою Кумановським їздила в Сполучені Штати Америки відома українська літераторка Оксана Забужко. І саме потім вона до дрібницть описала ММиколу Івановича в ексцентричному романі «Польові дослідження українського сексу»…
Після його виходу в світ Оксана Забужко здобула гроші і популярність. А шлюб Миколи Кумановського розпався, бо нікому ж не доведеш, де в романі правда, а де банальний вимисел…
Потім, коли емоції трохи вляглися, автор цих рядків здійснив екскурсію місцями, описаними в романі. Поспілкувався з людьми, які були добре обізнаними в особливостях радянського буття брежнєвського застою та зі свого службового досвіду знали, хто міг переслідуватися органами КГБ, а хто тільки це видавав… І від зібраного матеріалу стало ще сумніше: Микола Іванович став просто жертвою чужих маніпуляцій.
Він довго та важко переживав цей удар. Але творити не переставав ніколи.
Він – автор герба Луцька, ідеї та проекту пам’ятника-храму борцям за волю України «Стріляючий ліс» на Київському майдані обласного центру (хоча виконання ідеї відбулося всупереч волі митця і здійснилося з величезними змінами, які по суті її спотворили).
Микола Іванович – автор ілюстрацій до багатьох книжок. Насамперед, повного зібрання творів Григорія Сковороди, яке вийшло у США. Створив він символіку тоталітарного минулого і для двох моїх книжок під назвами «Вірити занадто боляче… Волинь: хроніка подій 1939-1944 рр.» і «Генерал партії».
Він – основоположник унікальної художньої школи, цикл картин для якої міг створити тільки він на всім білім світі…
І ось Микола Івановича – немає серед нас. Шкода. Дуже шкода, що так сталося. Але вже нічого не зміниш. Він ніколи не любив державних нагород і бюрократичних відзнак. Міряв бути вільним і все робив для того, щоб таким жити.
І ось тепер – він повністю вільний від цього світу. Складного, суперечливого, але, на жаль, уже недоступного для Художника.
Тож – вічна пам’ять! І – земля пухом…
Володимир ДАНИЛЮК.
На фото з архіву: одна з останніх робіт Миколи Кумановського називалася символічно – «Ранок».