Смертельний постріл. Рушниці і цинізму

На минулий Старий новий рік трагічно і безглуздо обірвалося життя 17-річного Івана Сачука… Але за ґратами опинився не той, хто стріляв, а його батько. І то не з першої спроби, а після скандалу, піднятого в газетах і на телебаченні… Але чому інші потенційні злочинці в довгому ланцюжку причетних до цієї трагедії осіб залишилися в тіні? Чи винен в усьому лише той, хто за ґратами?

Ця історія може слугувати класичним підтвердженням непорушної істини, що всі правила поводження з вогнепальною зброєю написані кров’ю попередників. Але вона, на жаль, стала класичним прикладом того, як правоохоронна система не може займатися ні ефективною профілактикою потенційних правопорушників, ні притягнути до відповідальності тих, хто переступив через закон..

Отже, де взялася рушниця «Иж-17» за №96167 та 5 патронів до неї? За попередніми даними, житель с. Охнівка Володимир-Волинського р-ну Микола Боровець узяв її в… свого швагра. Без-будь-яких документів. Як небезпечна цяцька потрапила до рук родича, слідство, здається, так і не встановило. Існує версія, ніби цей правопорушник купив рушницю «через Інтернет» невідомо в кого. Якщо це так, то проблема ще більш загострюється, бо якби один правопорушник у незаконний спосіб не продавав зброю через «Всесвітню павутину», то ніхто інший не міг би нею заволодіти, а потім і подарувати родичу. А останній не мав би можливості невідь для чого запхати той клятий виріб Іжевського збройного заводу в… диван на літній кухні, де його і виявив 16-річний син…  

Походження патронів – теж невідоме: хоча їх можна зробити і власноруч, але порох, гільзи, капсулі та шріт повинні продаватися у спеціалізованому магазині лише громадянам, котрі володіють легальним дозволом на вогнепальну зброю. 

Ні в Миколи Боровця, ні в його шваґра дозволів ніколи не було. Як і спеціально об лаштованого місця для зберігання зброї та боєприпасів – сейфа або металевої скрині. 

Що ж відбулося 14 січня 2018 р. у літній кухні обійстя Миколи Боровця приблизно о 16 год. 40 хв.?

Як розповіла матір убитого юнака, Іван Сачук того святкового дня був удома. А потім зі словами «Я на хвильку збігаю до сусіда» залишив хату. Як виявилося, назавжди, хоча ніщо не передбачало біди.

Так і не ясно, з якого дива неповнолітній син Миколи Боровця вирішив дістати з дивана заховану рушницю та ще й узяти її до рук, коли всередині приміщення перебував Іван Сачук. Але вже буквально наступного дня після трагедії, 15 січня 2018 р., у постанові про залучення матеріалів досудового розслідування з кримінального провадження та залишення у матеріалах кримінального провадження копій документів та долучення копій матеріалів кримінального провадження, підписаній старшим слідчим Слідчого відділення Володимир-Волинського відділу ГУ Нацполіції у Волинській області, старшим лейтенантом поліції А. М. Березою, було зафіксовано таку версію – з необережності» вистрілив у напрямку неповнолітнього Івана Сачука, в результаті чого «останній отримав смертельну травму у результаті спричинених тілесних ушкоджень у вигляді забою головного мозку з крововиливами під оболонки, зламу кісток черепа, вогнепального дробового поранення голови та обличчя».

Іншими словами, один неповнолітній з гладкоствольної зброї пострілом впритул буквально розніс голову іншому…

Ці криваві деталі не слід замовчувати, бо так, як володимир-волинські слідчі та їхні куратори з області розслідували факт убивства 17-річного Івана Сачука, викликають не менш моторошні емоції. Бо родині загиблого юнака довелося навіть до суду звертатися, щоб примусити слідчого А. М. Березу виконувати свої службові обов’язки, а не імітувати бурхливу діяльність.

Тож 16 листопада 2018 р. слідчий суддя Володимир-Волниського міського суду О. В. Лещенко підписав ухвалу, розглянувши у відкритому засіданні скаргу матері вбитого хлопця – Наталії Сачук – на бездіяльність вище названого офіцера поліції.

Скаргу задовольнили частково, але в ухвалі є чимало фактів явно не на користь репутації слідчих із Княжого міста загалом та старшого лейтенанта поліції зокрема.

Отже, в суді визнано «бездіяльність Берези А. М. щодо відмови у проведенні слідчо-оперативних дій».

Його зобов’язали провести додатковий огляд місця події з залученням спеціаліста-криміналіста, зокрема, детально оглянути вхідні двері на предмет наявності там пошкоджень від ударів рушницею, а також дослідити саму рушницю. Це потрібно для того, щоб або підтвердити, або спростувати твердження про те, що рушниця вистрілила сама внаслідок ударів об двері.

Поліцію зобов’язали допитати Миколу Нечипорука і Олега Демчука, які були понятими під час огляду місця події, встановивши відомі їм обставини проведення огляду місця події та вилучення рушниці.

Крім цього, ухвала вказувала на необхідність допитати слідчого цього ж відділку поліції Д. А. Родзинюка, який 14 січня проводив огляд місця вбивства Івана Сачука. В нього треба було з’ясувати, де ж лежала зброя, з якої вбили потерпілого, а також чому на ній не було ніяких сторонніх слідів. Цей слідчий повинен був пояснити, направлявся чи ні на медобстеження неповнолітній син Миколи Боровця, а також повідомити про результати дослідження: був він у стадії алкогольного сп’яніння чи ні.

Мало того, правоохоронців суд зобов’язав допитати як свідків групу місцевих хлопців, із якими Іван Сачук та його майбутній убивця щедрували в селі ввечері 13 січня 2018 р., а також, чи вживали вони спиртне і чи не було між ними внаслідок дії алкоголю якихось конфліктів.

Служителі Феміди також дійшли висновку, що слід дослідити аудіозаписи з телефону потерпілого Івана Сачука: чи немає там якихось свідчень про конфлікти чи образи?

Врешті-решт, слідчий мусив допитати місцевих жителів Олега Сачука і Тетяну Сачук, які прибігли на місце трагедії і бачили всі деталі того, що відбувалося в літній кухні сусіда, хто себе як поводив, що говорив і чи брав до рук рушницю, а Наталію Сачук – щоб занести в протокол усіх відомих їй свідків, які знають правду про те, що відбувалося 14 січня після вбивства її сина.

Навіть цих аргументів достатньо, щоб не очікуючи результатів виконання судового рішення, зробити простий висновок: вбивство Івана Сачука насправді не розслідувалося від самісінького початку. Була лише імітація цієї роботи…

І доки родичі безневинно розстріляного Івана Сачука оббивають пороги в пошуках правди та в намаганні притягнути до відповідальності усіх причетних до вбивства неповнолітнього, час звернути увагу на ще одну жахливу обставину цієї сумної історії.

З усіх підозрюваних винним визнали тільки одну особу – Миколу Боровця, якого 2 квітня 2018 р. за неналежне зберігання незаконної зброї та боєприпасів було засуджено на 2 роки позбавлення волі. Але й після цього вироку Микола Іванович одразу за ґрати не потрапив… Чому?

Ось що розповіли колеги з програми «Телевізійна служба новин» телеканалу «1+1» у сюжеті від 24 жовтня 2018 р.:

«Приблизно через два місяці родичі загиблого зустріли його (Миколу Боровця, – ред.) на вулиці, а в поліції пояснили, що засудженого відпустили, бо наразі… в тюрмі немає вільних місць. Про те, що в колонії немає місць, тамтешні поліцейські казали і самому засудженому. Так стверджує його дружина. 

«Він до них подзвонив, щоб його забрали. Вже зібрав речі, все – вони сказали, що немає місця», – каже Оксана Боровець.

Про ситуацію дізналися у Прокуратурі Волинської області та підтвердили, що засуджений не сидить. 

«У ході перевірки прокуратурою області було з’ясовано, що поліція невчасно звернулася до виконання вироку», – каже прес-секретар прокурора Волинської області Наталя Мурахевич.

«У разі підтвердження провини поліцейських, їх буде притягнено до дисциплінарної відповідальності», – обіцяв восени минулого року речник ГУ Нацполіції у Волинській області Олег Плазовський. Але кого і як покарали, громадськість не знає…

А торік восени, після публічного скандалу, засудженого Миколу Боровця знову забрали в Луцький СІЗО, а через п’ять днів таки етапували в Маневицьку виправну колонію №42, де він наразі й відбуває покарання.

Тому чи варто дивуватися, що родина вбитого Івана Сачука досі стукає в усі двері, щоб домогтися одного-єдиного: покарати всіх, хто має відношення до вбивства 17-річного юнака? Але чи зможуть прості люди проламати глухий мур байдужості, некомпетентності і безвідповідальності тих, хто повинен бути на сторожі Закону і Справедливості?