Сміттєвий комунізм

Чому величезну проблему прибирання
території, прилеглої до митного пункту пропуску «Устилуг-Зосін» кинули виключно
на плечі Устилузького міського голови та його підопічних?

Віктор
Поліщук каже: «Я з острахом чекаю реконструкції пункту пропуску». І має для
того всі підстави, бо коли для митників це означатиме розбудову прикордонної
інфраструктури, то для нього – більшу навалу сміття, на яку треба затрачати
більше грошей із міського бюджету. Розмова з Устилузьким міським головою  Віктором Поліщуком відбулася після публікації
на сторінках видання замітки «Різдво йде, а нам соромно» («ВГ» від 1 січня 2015
р.) за дзвінком до редакції жительки прикордонного селища. Це вже не перша
скарга до «Волинської газета» щодо брудних вулиць Устилуга. Правда, люди
визнають: смітять самі, в першу чергу – ті, хто заробляє, курсуючи за кордон і
назад. Викинути пластикову склянку в містечку з вікна автомобіля на проїжджу
частину – звичайна справа, майже традиція. Нема звички на інше: дружно платити
за послуги комунальників хоча б символічну суму. Кивають на порядок на
польських дорогах, де давно за безлад карають «злотим», а самі ж хочуть «устилузького
комунізму». Та, з’ясувалося у бесіді з Віктором Поліщуком, у комунальних
клопотах міста є причини набагато глибші, ніж елементарна «комуністична
ментальність».

«Біда
Устилуга в тому, що митний пункт пропуску «Устилуг – Зосін» розташований не
так,  як «Ягодин» – за межами населеного
пункту, а у самому місті. Це і є наш парадокс. Величезних зусиль вартувало
добитися у 2008-му році винесення за межі містечка, у сервісну зону, черги
автомобілів, які проходили всі необхідні процедури і фактично паралізували
Устилуг. Ми таки винесли чергу на околицю. Однак попри все, за добу через місто
проїздять тисячі машин. Найбільше бруду – 
біля пункту пропуску, де машини збираються безпосередньо для проїзду на
той бік кордону. Сміттєвих баків там достатньо. Але ж до них дійти треба, а
легше – з вікна… І що зробиш? Це наша глобальна проблема, державна, я сказав
би…», – розповідає керівник.

Спростовує
він слова скаржниці про те, що вивозять сміття лише конем. Ще 2008-го міська
рада придбала спеціальний автомобіль, встановила контейнери, налагодила
вивезення, ліквідовують стихійні звалища, вивозять відходи та полігон. Там, де
не вдається збирати їх у великі контейнери і вантажити механізовано, комунгоспівці
їздять возом та прибирають вручну. І роблять це, запевняє міський голова,
щодня!  Разом із тим потерпають від
«сміттєвих та комунальних проблем» у першу чергу родини цих працівників.
Чому?.. Бо часто лишаються без зарплат, у боргах. Небажанння (навряд чи це
можна назвати інакше) мешканців гонорового містечка справно й одностайно
платити за вивезення сміття дається взнаки: комунгосп ледве виживає. Торік
міська рада спрямувала на прибирання території 110 тис. 400 грн. Суттєва сума.
Разом із тим 60% жителів не заключає договори з комунгоспом (а вартість сягає
всього 4,48 грн за одну людину в місяць!), бо переконує, що сміття у них …нема.

«І
якщо до газифікації з цим було півбіди, бо люди дійсно багато чого спалювали у
грубках, то зараз маємо прикру картину», – зазначає Віктор Поліщук.

«Комунізм»
в Устилузі існує і в іншому вимірі – коли йдеться про сплату за воду. Перед Новим
роком, щоб отримати зарплату до свята, тамтешні комунальники мусили ходити «від
хати до хати» і просити людей заплатити. А боргів накопичилося 35 тисяч.  Для маленького містечка це чимало.

Найбруднішими
в Устилузі є бічні вулиці, що прилягають до кордону, туди вітер зносить весь
непотріб, що летить із вікон автівок українців та поляків.

«Спробували
запровадити прибирання силами жителів цих же вулиць. Щоб люди збирали в мішки,
їх ставили під паркани, а далі комунальники їх забирали б. Але коли дійшло до
того, що треба було заплатити 50 копійок за мішок, все заглухло. Хоча є в нас
громадські толоки, в яких завжди беремо активно участь. Працівники міської ради
власноруч дбають про благоустрій території, прилеглої до сусідньої з радою
каплички. Керівники бюджетних організацій теж організовують прибирання.. Є,
зрештою, правила благоустрою населеного пункту, де прописано: 5 метрів
прилеглої території кожен мешканець зобов’язаний прибирати. Щоправда, є й гарні
приклади: люди, родини яких ще за Польщі тут жили, не чекають рознарядки,
виходять і замітають. А тих, хто скаржиться, ще жодного разу я не бачив на
щорічному прибиранні хоча б кладовища. Зате вони є у переліку тих людей, які не
укладають договір із комунгоспом…» – нарікає Устилузький міський голова.

Все
ж кинути тягар благоустрою прикордонної території на плечі міста – сміливо.
Але, м’яко кажучи неправильно. Та «нагорі» це нікого не хвилює, скільки не
звертався, каже керівник.

Мало
того, коли раніше податок із доходів фізичних осіб працівників пункту пропуску
залишався в устилузькій казні, і це була б хоч мінімальна компенсація місту за
«незручності», то з 2012-го містечко позбавлене таких привілеїв. Тоді від
виконавчої влади області над містом «шефствував» перший заступник голови
облдержадміністрації Олександр Башкаленко, за згоди якого ці податки з казни
Устилуга, кажуть люди, «кинули на Ягодин», де саме тривала підготовка до
Євро-2012.  Власне, «Ягодин» – певне, чи
не єдиний приклад порядку на пункті перетину кордону. Бо якщо перетнути межу в
багатьох інших визначених для цього місцях на Волині, то можна переконатися, що
«Устилуг – Зосін» у переліку засмічених саме з нашого боку – не єдиний. На
жаль.

Зрештою,
якщо на пластик під ногами не зважають шеренги тих, хто перетинає кордон із дня
в день. Якщо потребу налагодження систематичного вивезення сміття шляхом
укладання договорів із комунгоспом ігнорує частина мешканців Устилуга, то на
те, якими пейзажами Волинь зустрічає іноземців, мав би звернути увагу хтось
поза Устилугом й вирішити проблему системно.  Як мінімум – у районі, як максимум – в
області. Бо чому за карму «візитівки» регіону, а то й держави мають
розплачуватися жителі Устилуга, тамтешні комунальники чи керівники?

Від редакції. Колись, щоб вберегти ліс
біля м. Ківерці від сміття, природоохоронці з міліціонерами навіть у засідках
почали сидіти. І штрафували порушників доти, доки вони забули дорогу до
стихійного звалища. Може, володимир-волинським екологам та правоохоронцям
здійснити в Устилузі схожий план? Бо наш народ слухає тільки мову покарань… На
жаль.

Олена ЛІВІЦЬКА.

 

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *