Відповідно до розпорядження голови Волинської обласної державної адміністраці Юрія Погуляйка, 23 листопада 2021 року Легкодуха Юрія Васильовича призначено на посаду начальника управління охорони здоров’я Волинської обласної адміністрації, як переможця конкурсу. За покликанням він судинний хірург вищої кваліфікаційної категорії.
Його фаховість та професіоналізм високо цінував колишній головний лікар цього відомого і на Волині, і в Україні закладу Іван Сидор. Саме при ньому обласна клінічна лікарня стала в один ряд з іншими провідними профільними закладами України, де не лише лікували, а й навчали. Тож порозмовляти з професіоналом завжди не тільки цікаво, а й корисно. Є і ще один цікавий нюанс в життєписі мого співрозмовника, якому свого часу довелося оперувати рідного батька, також лікаря. Далеко не кожен відважився б на такий сміливий та неординарний вчинок, який не пройшов мимо «Волинської газети».
– Юрію Васильовичу, як каже філософія, усе тече, усе змінюється. Ми привикаємо до нових дат відносно свят як релігійних, так і світських. Колись свято медичної спільноти завжди відзначали у червні, в цьому році вперше зустрінемо його 27 липня.
– Вдруге, – поправляє мене начальник управління охорони здоров’я облдержадміністрації. – Торік ми так само відзначали День медичного працівника другого літнього місяця.
– Якщо сьогодні взяти загальний стан медицини нашого краю, то як би Ви її охарактеризували?
– Вона являє собою досить потужну мережу закладів охорони здоров’я, як на мене, і має потужне матеріально-технічне забезпечення. Вона готова надавати кваліфіковану медичну допомогу населенню. Маємо потужний кадровий потенціал і лікарів, і середнього медичного потенціалу. Усі працюють на своїх місцях та сумлінно виконують професійні обов’язки.
– Можна сказати, що своєрідним центром мережі закладів охорони здоров’я є Волинська обласна клінічна лікарня?
– Напевно, правильніше буде сказати, що об’єднавчим центром є управління охорони здоров’я обласної державної адміністрації, яке аналізує діяльність кожного підрозділу та стежить за якістю надання медичної допомоги. Що Волинська обласна клінічна лікарня є флагманом в області – це можна сказати.
– Зрозуміло, що управління не лише об’єднує, а й тримає під контролем усі питання, які сьогодні доводиться розв’язувати медикам, надаючи різноманітний спектр послуг жителям нашого краю. Вам добре відомий стан кожного медичного закладу, в тому числі в колишніх райцентрах. Як вони працюють в нових умовах децентралізації?
– Дивіться, в країні, як відомо, відбулася адміністративна реформа. Кількість районів в області значно зменшилася. Відповідно заклади медицини, зокрема, як Ковельське медичне територіальне об’єднання, так і Володимирське та Камінь-Каширська лікарня є досить потужними, які постійно розвиваються і працюють на рівні сучасних вимог. Вони надають дуже хорошу та кваліфіковану допомогу жителям регіонів. Якщо взяти лікарняні заклади в колишніх
райцентрах, приміром, Турійську, Локачах, Шацьку, Ратному, то в цілому вони нормально працюють і потихенько розвиваються. Не скажу, що там досить достатній спектр послуг, але певна кількість присутня і вони є конкурентноздатними.
– Профільних спеціалістів в тих лікарнях вистачає, кадрового голоду нема?
– Ще раз стверджу, що всі заклади охорони здоров’я в області працюють досить і досить потужно. З’являються нові напрямки розвитку лікарень. Відбувається оцінка тих медичних послуг, які надаються в лікарнях і які потрібно розвивати. Вони на нашу думку, є досить ефективними. Сьогодні змінюються самі підходи до лікування. Тому певний кадровий голод є.
– У першій половині цього року ми побували в Торчинській громаді, де нам розповіли про одну новелу з галузі медицини. Жителі віддалених населених пунктів, які мають проблеми із здоров’ям телефонують у селищну раду, аби записатися на чергу до певного спеціаліста. Згодом спеціальний транспорт довозить їх до медичного закладу. До слова, «Волинська газета» про це також розповіла. Що скажете з цього приводу?
– Дивіться, у нас є екстрена медична допомога. Вона досить потужна, яка працює і завжди приїжджає на виклики, якщо пацієнт потребує госпіталізації, то вона безкоштовно доставляє його в заклад охорони здоров’я. Усе робиться відповідно до маршруту, відповідно до діагнозу і відповідно до найближчого лікувального закладу, який може надати кваліфіковану медичну допомогу. Але якщо громада хоче закупити автомобіль швидкої допомоги для якоїсь лікарні, аби допомагати з транспортуванням пацієнтів, то такий варіант можливий. Та ще раз кажу, що екстренмедична допомога працює нормально і справляється з покладеними ннеї обов’язками.
– Це знову-таки йде через громади?
– Ні, це відбувається через нашу екстренку. Що значить записуються? У нас такої послуги як записуються нема. У нас є сімейні лікарі, які працюють на місцях і які ведуть задекларованих пацієнтів. І в нас є екстренка, яка працює на екстрені ургентні випадки.
– Юрію Васильовичу, минуло пів року від нашої попередньої розмови. Що змінилося з тієї пори в плані матеріально-технічного забезпечення обласної клінічної лікарні, інших закладів охорони здоров’я як в нинішніх, так і колишніх райцентрах та селищах?
– Зміни в нашій галузі відбуваються кожен день. За пів року вони значні. Нині в медичному центрі онкології ремонтують приміщення бункера для лінійного прискорювача, який дасть нам змогу надавати кваліфіковану допомогу в променевому лікуванні онкологічним хворим. А це апарат, який коштує досить і досить великі гроші і який був придбаний за кошти державного бюджету.
Закінчується ремонт, тобто це вже на виході. В обласній клінічній лікарні триває ремонт і досить потужно під магнітно-резонанcний томограф. Якщо коротко: МРТ. Коли говорити про міську лікарню, то тут буде замінено ангіограф. Такий апарат дуже і дуже потрібний. Його також придбано державним коштом. В Іваничах вже стоїть комп’ютерний томограф, який працює. У Любешові в місцевій лікарні відбувається ремонт приміщення під комп’ютерний томограф. У Володимирі за кошти місцевого бюджету також зроблено ремонт в приміщенні екстреної медичної допомоги, тут також працює ангіограф.
– Нещодавно ми побували у Володимирській громаді та поспілкувалися з її очільником Ігорем Пальонкою. Серед багатьох аспектів своєї діяльності Ігор Анатолійович назвав одним з пріоритетних напрямків розвиток медичної галузі.
– Володимирська громада, я вам хочу сказати, це одна з найпотужніших в нашому краї, які працюють у напрямку зміцнення матеріально-технічної бази лікарні, яка розташована у місті Володимирі. Вони досить і досить великі гроші вкладають у лікарню. Буквально за останні два роки там зробили ремонт, обладнали найновіші операційні, оновили реанімаційне відділення. У новому приміщенні також, як я зауважував, відділення екстреної медичної допомоги.
У Нововолинську за кошти місцевого бюджету, – продовжує Юрій Васильович, – також придбано ангіограф, який вже працює. Це я назвав великі проєкти, які тягнуть на декілька десятків мільйонів. Якщо відповідати на питання, що являє собою медицина Волині, то вона розвивається.
Досить і досить потужно розвивається і зміцнюється матеріально-технічна база. Ми чітко розуміємо, коли не буде міцної бази і не буде кадрового потенціалу, медицина розвиватися не буде.
– Які ще громади тішать серце начальника управління охорони здоров’я облдержадміністрації?
– Луцька міська рада. Ми працюємо над зміцненням територіального медичного об’єднання Луцької територіальної громади. Досить непогано працюють у Ковелі, де дбають про свій заклад і активно розвивають його. Називаю великі громади, які мають достатньо коштів. Але приємно, що чимало інших громад не забувають про свої медзаклади. Серед них і Іваничівська територіальна громада, яку очолює Лідія Томашевська.
Тепер змінилося фінансування, змінилася відповідальність і керівники розуміють, що це зона їхньої відповідальності. Вони прагнуть, аби в медзакладах був елементарний порядок. Досить потужно ми співпрацюємо і з Любешівською громадою, на чолі якої Олег Кух, з яким я спілкуюся і який чітко знає стан справ. Тільки разом, у командній роботі ми зможемо щось досяг-
нути. Іншого шляху нема.
– Війна не обійшла боком жодної галузі, медицини тим більше, бо на фронті завжди є поранені, які потребують лікування. Волинські медики, звичайно, не стояли і не стоять осторонь, їздили вони в гарячі точки, аби допомогти своїм колегам?
– Я скажу, що в нас є дуже багато напрямків допомоги. Скажімо, медикам на прифронтових територіях через координацію з Міністерством охорони здоров’я ми направляємо медичних працівників на деокуповані території Миколаївської, Запорізької, Херсонської областей для допомоги тамтешнім медпрацівникам. Вони у своїх заявках зазначають, спеціалісти якого профілю їм бажані. Наші медики у великих кількостях їдуть туди відповідно до розроблених графіків.
Крім того, значна кількість наших медиків мобілізована. У нас налагоджена тісна співпраця і з військовими медиками у багатьох напрямках.
– Ви сказали, що медики-волиняни періодично їдуть на Схід чи Південь, а звідси спеціалісти відповідних профілів приїжджають?
– Безперечно, що приїжджають. І не лише приїжджають, а й працюють, є досить гарний досвід. Окремі влаштувалися на роботу як в Луцьку, так і в районних центрах навіть сім’ями.
Маємо колег з Луганської, Донецької, Херсонської, менше з Миколаївської, Запорізької та Сумської областей.
– У такому разі, напевно, виникає і квартирне питання? Коли людина знайшла роботу, їй необхідно також десь жити.
– У нас же є хороші лікарні та потужні громади, тож квартирне питання нині не таке актуальне. У нас є, скажімо, на первинці громади, які готові хоч сьогодні надати житло, а ось спеціалістів нема. Хоча квартирне питання було і залишається досить важливим. Але якщо власник дбає про свій лікувальний заклад, то це питання вирішується.
– Скажіть, будь ласка, чому в Луцьку сьогодні такі черги, щоб зро- бити УЗД?
– Почнемо з того, що відбулася реформа. Ця проблема є і ми говоримо про неї. Скерування, приміром, йде від сімейного лікаря. Але кожен лікар, який працює на УЗД-апараті має відповідні години прийому, під час яких має професійно та адекватно подивитися свого пацієнта. Веду мову про планові випадки, коли є ургентні, то вони, поза сумнівом, робляться відразу. Це стосується і наших поранених захисників. Не можемо ж ми їх поставити в загальну чергу. Це саме стосується і мобілізованих. Тут вже ніяк у загальну чергу їх не запишеш.
Ці всі фактори і впливають на загальну чергу. Так, вона перевантажена, але в сучасних умовах такою є реальність, хоча керівники чи завідуючі діагностикою все-таки мають якось регулювати ці процеси.
– Ми згадували про військових. Ними сьогодні опікуються медики усієї держави. Волинь винятку не становить?
– Звичайно. Не лише лікуємо, проводимо реабілітацію. Координуємо роботу з військовим медичним шпиталем. Не буду називати загальної кількості військових, які знаходяться в наших закладах, але вона значна. У Боголюбах, де розташований другий корпус обласної клінічної лікарні, вже зараз хочемо запустити відділення психологічної реабілітації для учасників бойових дій. Там буде найсучасніше обладнання, найсучасніші ремонти.
– У сьогоднішніх реаліях нам аж ніяк не обійти питання сімейної медицини. Якщо відкинути великі міста та колишні райцентри, то як це питання вирішується на периферії, зокрема, в якомусь віддаленому селі Любешівського району?
– В області діють центри первинної медичної допомоги. У селах, приміром, Любешівського, Камінь-Каширського районів працюють амбулаторії, у яких також є сімейні лікарі. Вони мають свою зону обслуговування, свої задекларовані села, люди в яких і отримують медичні послуги.
Коли ми розробляли мережу Волинського госпітального округу, ми дивилися, аби вона охоплювала усі території і там була первинна медична допомога і спеціалізована в тому числі. Усе це пропрацьовано об’ємно.
– Ми можемо говорити, що мережею сімейних лікарів Волинь покрита повністю?
– На сьогоднішній день у нас поки що задекларовано дев’яносто два-дев’яносто три відсотки населення.
– Юрію Васильовичу, Ви лікар змалечку, оскільки народилися в сім’ї медиків. Трошечки розкажіть про маму, тата, які також чекають на професійне свято.
– Якщо людина має покликання і хоче стати медиком – це абсолютно нормально. Зовсім інша річ, коли ти з самого малечку живеш у родині медиків. Ти бачиш той ритм, той час, який ти крадеш у своїх батьків. І це так, бо ти не до кінця приділяєш увагу своїм рідним, віддаючи більше часу роботі.
Якщо говорити про батьків, то вони працюють у Старій Вижві. Хоча я вже казав, що може пора подякувати. Тато Василь Григорович – педіатр, мама Катерина Андріївна працює в Центрі первинної медичної допомоги. Моя дружина також медик, разом виховали троє хлопців: Івана, Олексія та Михайла.
Володимир ПРИХОДЬКО.
Фото Віктора РАЙОВА