Сьогодні лучани освячували маковіївське
зілля та… прощалися із загиблим на Савур-Могилі 21-річним Артемом Карабаном.
Митрополит
Луцький і Волинський УПЦ КП Михаїл не приховував емоцій. Вітаючи зі святом
Спаса, просив лучан не прощати ворога держави, за зло якого волиняни, як і всі
українці, платять життям своїх найкращих синів. Адже Біблія вчить любити
особистого ворога, але знищувати ворогів рідної землі, яку любимо і мусимо
боронити…
Спочатку Артема відспівували у
Свято-Троїцькому кафедральному соборі, а потім була громадська панахида на
Театральній площі міста. Сотні лучан прийшли попрощатися зі своїм Героєм.
Хлопець загинув ще 7 серпня. Але
поховали його тільки 14 серпня – тіло хлопця не могли знайти. Тож цей Спас став
для лучан Днем жалоби – українські прапори на державних установах були
припущені та оперезані чорною стрічкою…
Віддати шану пам’яті Артема
Карабана прийшли також перший заступник голови обласної ради Олександр Пирожик,
Луцький міський голова Микола Романюк, секретар Луцької міської ради Сергій
Григоренко.
– Це вже 8-й лучанин, котрого
хоронимо… – сказав Микола Романюк і висловив співчуття рідним. – Дякуємо
батькам, які виховали такого сина-патріота. Точніше – синів, адже брат Артема –
Олександр – також у загоні добровольців пішов воювати.
А потому всі схилили голови у
хвилині мовчання.
Слова співчуття рідним загиблого сказали
також військовий комісар Луцького об’єднаного міського військового комісаріату
підполковник Василь Худик, мама військовослужбовця, який перебуває у зоні АТО,
Іванна Дубинка-Філозу, та товариш загиблого Станіслав Дубій.
– Ми прощаємося з нашим
співслужбовцем, – як і належить військовому, лаконічно говорив Василь Худик. –
Нам боляче отримувати такі повідомлення. Повідомлення про смерть тих, хто
стоїть на полі бою поряд… Артем був справжнім воїном. Дорогі батьки, ви можете
пишатися сином…
Іванна Дубинка-Філозу, котра
чекає свого сина додому, просила у Бога милості:
– Важко знайти слова, які би
втішили батьків. Та й чи є такі?.. Несправедливо, коли батьки хоронять сина…
Артем був молодшим у родині. У
свої 21 із молодечим запалом визвався першим іти боронити нашу країну. Завжди і
всюди хотів встигнути, бути першим. Коли загинули наші хлопці під Волновахою, першим
захотів іти на їхнє місце. Коли запропонували відпочити у Широкому Лану,
відмовився. Сказав, що прагне бути разом із побратимами.
Цей злощасний день… Савур-Могила.
Він одним із перших кинувся на передову і своїм тілом захистив наших дітей.
Злощасна куля влучила трохи вище від пластини бронежилета…
Ми, батьки, щодня молимося не
лише за наших синів, а всіх дітей України. Ми не знаємо, перед яким Отцем стати
на коліна і вимолити перемогу та мирне життя нашим дітям. Сьогодні як ніколи
нам усім треба об’єднатися, своєю щирою молитвою вигнати ворога зі своєї землі
й показати всім, що ми, українці, сильна нація і не станемо ні перед ким на
коліна.
Світлана
ДУМСЬКА.
Фото автора та Романа УСТИМЧУКА.
