Отже, почнемо!.. Коли ми дочитаємо цю розповідь до кінця, то будемо знати більше, ніж тепер. А тим часом — жив собі один лихий троль. Він був злючий-презлючий, наче сам чорт! Але якось і він був у чудовому гуморі, бо зробив собі дзеркало, у якому все добре і прекрасне здавалося гидким, а все негідне й погане виглядало прекрасним.
І в тому дзеркалі він вирішив провести експеримент. Поставив навпроти звичайну поштову скриньку і… Лишенько, який жах стався! Колись лискуча синя шафки з дверцятами для різних абонентів перетворилася на гидке іржаве каченя, яке лякало всіх перехожих і листонош «одзяпляними» отворами та мокрими від дощу газетами…
Лихий троль радісно потер руки і перетворив це бридке зображення на реальність. В усіх містах і селах Волинської області.
А тим часом у великому місті мешкало двоє бідних дітей. Хлопчик і дівчинка дуже любили бігати в гості одне до одного по даху й сидіти на маленьких стільчиках під трояндами. Там вони так гарно гралися! Та взимку ці розваги припинялися.
Бабуся розповідала дітям про Снігову Королеву, яка пролітає вулицями міста й заглядає у вікна, – від того вони вкриваються крижаними візерунками, наче квітами.
– А Снігова Королева може зайти сюди? – спитала якось дівчинка.
– Нехай спробує! — відказав хлопчик. – Я посаджу її на нову поштову скриньку, і вона розтане!..
– Дуже добре! – відповіла бабуся. – Може, потім суцільне чортовиння з поламаними поштовими скриньками припиниться?
Мужній хлопчик Кай вирішив піти прямісінько до Снігової Королеви, щоб допомогти і бабусі, і всім мешканцям міст і сіл, які втратили колись гарні та справні поштові скриньки. А чому це сталося?
Звичайно, не лихий троль перетворив їх на купи металобрухту. Пошта, яка ними опікувалася, скинула з себе зайвий тягар і відмовилася від експлуатації. Місцеві чиновники погано вчилися в початковій школі, а тому як слід не вміють ні читати, ні писати. Відтак, їм ні листи, ні газети з журналами зовсім не потрібні. Як і поштові скриньки, від яких відцуралися…
Маленький Кай, сам того не помічаючи, з холоду аж посинів, потрапивши в полон Снігової Королеви в Крижаному Палаці. Поцілунки холодної жінки зробили його нечутливим до морозу, а його серце перетворилося на крижинку. Кай мудрував над плескатими гостроокими крижинами, складаючи з них різні фігури й слова. Проте він ніяк не міг скласти слово, якого йому особливо хотілося – «Поштова скринька». Адже Снігова Королева сказала: «Коли ти складеш це слово, то станеш сам собі господар, і я подарую тобі увесь світ і новенькі ковзани». Та це слово ніяк йому не давалося…
Тоді Герда, яка прийшла в Крижаний Замок на порятунок братика, заплакала, і її гарячі сльози впали йому на груди. Вони пронизали його до самого серця і розтопили крижану скалку чарівного дзеркала, змайстрованого лихим тролем.
Хлопчик ожив! І промовив: «Поштова скринька!».
Ураз палац Снігової Королеви рухнув. Зник у безвість і лихий троль.
Потім Кай із Гердою покрокували додому, на Волинь, тримаючись за руки. І там, де вони проходили, розквітали квіти й зеленіла трава… Там начальники з пошти і сільради (а до них прийшли й мери міст) нарешті зібралися за круглим столом та вирішили, хто створюватиме нові поштові скриньки, хто ремонтуватиме старі, і хто, нарешті, допоможе бабусі Кая і Греди, як і десяткам тисяч інших людей, отримувати листівки, листи і передплачені журнали з газетами цілими і неушкодженими.
За мотивами казки Ганса-Крістіана Андерсена «Снігова Королева» записав.
Дмитро ЗАБАЛКАНСЬКИЙ.
На фото автора і Театру ексцентрики «Buffet»: сучасні мотиви «Снігової королеви»; нещасні поштові скриньки.
Від автора. Ця новітня казочка насправді – суща правда. Разом із «другими совєтами» в безвість відійшла система поштового зв’язку, яка замикалася на поштові скриньки біля кожної волинської оселі. Виявилося, що нині ніхто не опікується ними: ні пошта, ні влада, ні майдан, ні анти майдан. От і бовваніють іржаві сині конструкції на наших вулицях як німий докір безгосподарності і безвідповідальності. Доти, доки їх узагалі не відправлять на металобрухт?