Сто літ такого не було!

с. Ставки (нині – Турійського р-ну) не шкодує грошей на науку. Тому школа тут діяла і за польської, і за радянської влади.

Та з приходом української три будівлі ЗОШ, у післявоєння зліплені з глини та соломи, стали розвалюватися. Смерч, який 2007-го пронісся Турійщиною, ще й дахи позривав. І чиновники стали подумувати, як середню школу взагалі закрити.

Довідавшись про таке, вчителі, батьки, колишні учні повстали проти «оптимізації». Громада почала адресувати листи і звернення з проханням переобладнати під школу приміщення клубу (натомість клуб із часом у якійсь іншій будівлі облаштувати). Написали проект. Навіть умова, що частину від загального кошторису доведеться із власних грошей докласти, не злякала селян. Із кожної хати люди долучилися до спільної справи. А випускник школи – підприємець із Білої Церкви Петро Мороз – так розчулився самовідданістю земляків, що взяв і виділив необхідних до вкладки 50 тисяч.

– Щоб із новим 2007-2008-м навчальним роком діти прийшли у нове приміщення, працювати ми почали з весни і трудилися ціле літо, – пригадує нинішній директор освітнього закладу Віра Вітрук. – Дуже нам допомогли військові з Володимир-Волинської бригади (їх прислали в село на розчистку після буревію). Батьки до роботи долучилися.

І щоденна праця та півмільйона гривень зробили неймовірне: на Перше вересня постала гарна та сучасна школа.

Проте й після новосілля дамоклів меч продовжував висіти над храмом науки. Бо замість дев’ятирічки влада надумала тут лишити тільки початкові класи. І вже 30 серпня 2008-го приїхала за учнями середньої ланки провести їм екскурсію у школу сусіднього села.

Як пригадують люди, на візит посадовців збіглося ледь не все село. Йшли від старого до малого, взуті і босі. Вчителі теж у шоці стояли від того, що комусь доведеться по сусідніх селах роботу шукати, а комусь – іти на «біржу». Крик такий здійняли! Півдня бунтували! Телефоном зв’язалися з депутатами навіть Верховної Ради! І чиновники «дали задню». Бо, мовляв, якщо згоди громади немає, то…

…Заклад, який, за планами влади, вже давно мав бути списаний, щороку стає все кращим. Спершу тут з’явився комп’ютерний клас. Цього року за сприяння відділу освіти райдержадміністрації у школі провели воду. Тепер ось придумали, де внутрішні санвузли облаштувати. І все це – результат роботи педколективу, який іще вісім років тому теж мав бути розформований.

Рівень навчального процесу (основний, погодьтеся, показник теж) такий, що дозволяє учням після 9-го класу вступати в коледжі Володимира-Волинського, Рожища, Луцька.

– Нашого цвіту – по цілому світу, – сміється на таке Віра Василівна. – Але щоб увесь той цвіт збирати час од часу в рідному селі,

На Великдень ми – вперше за всю історію школи! – організували зустріч випускників усіх років.

Що то було за свято – словами не передати! Аби вмістити гостей, лавки ставили на всьому шкільному подвір’ї. До святкового концерту долучилися і найменшенькі учні школи, і випускники, які є професійними співаками. За машину часу слугував декоративний телевізор, що про новини сьогодення розповідав і водночас проводив опитування випускників про улюблених педагогів, найцікавіші уроки, пам’ятні курйози, котрі, безперечно, траплялися з кожним школярем.

– Ви знаєте, ми наче в молодість повернулися: щасливу, радісну, безтурботну, – ділилися своїми враженнями випускники, які вже самі стали бабусями й дідусями. А щоб нинішні учні так само мали що згадати через десятки літ, гості свята вирішили докластися грішми та працею, аби у Ставках не тільки школа працювала, а й новенький клуб.

– Молоді ніде подітися. Вільний час у сільському генделику проводить, – не приховували селяни. – Тож поки влада буде думати, давайте власну ініціативу проявимо і таки облаштуємо центр культури та змістовного дозвілля.