100 років тому
«Ми – за Лєніна!»
«Під час однієї з бесід у дислокованому в Торчині 775-ому Кустанайському полку у травні 1917 р. у відповідь на виступи меншовиків проти більшовицької партії солдати рішуче сказали: «Ми – за Лєніна!». А вже 27 жовтня за доручення парторганізації молодий більшовик А. А. Богданов створив червоногвардійський загін, який мав заарештувати контрреволюційно настроєного полковника Чаманського разом зі штабом, оголосити про перехід усієї влади до рук ревкому. Цей наказ партії був виконаний. На третій день після проголошення Радянської влади в Петрограді у Торчині теж проголосили владу Рад. Її гаряче підтримали трудящі волості».
(«Колгоспна правда», 1967 р.).
90 років тому
Срібні «соколята»
3 команди з Волинського воєводства взяли участь у футбольному турнірі під егідою Люблінського окружного футбольного союзу: WKS (Ковель), «Sokół» (Рівне) і «Hallerczyk» (Луцьк). Їм протистояли люблінські команди «Akademickiego Związku Sportowego» та «Unia», а також WKS (Замость). У результаті чемпіоном стала люблінська «Unia» , друге місце – в рівненських «соколят».
(«Ziemia Lubelska», 1927 р.).
На фото: рівненський «Sokół» – срібний призер міжвоєводського футбольного турніру.
20 років тому
Смертельний «масаж»
«В небіжчика, одинокого 50-річного чоловіка, було 2 пристрасті: випивка і жінки. Вони його й погубили… Під приводом дня народження в сина, коханка Наталія запросила до «парубка» ще й свою подругу Анжелу, заздалегідь вирішивши розправитися з жертвою. Спочатку його напоїли горілкою та отруїли ртуттю з термометра, але Георгій залишався неушкодженим. Тоді жінки запропонували йому зробити «масаж» у ліжку. І коли він ліг на живіт, посипалися… удари сокирою та ножем. Потім труп порубали на багато частин і викинули в смітник, а квартиру – пограбували. Але правоохоронці затримали жінок-убивць. Їх засуджена на 13 років позбавлення волі кожну».
(«Досвітня зоря», 1997 р.).
10 років тому
Розвал районного футболу
«Легенду волинського футболу – Степана Наконечного – депутати Рожищенської райради звільнили з посади директора ДЮСШ. Мовляв, «треба господаря, який би навів лад у спортивному господарстві». Але Степан Федорович вважає: його «списати» – це поставити хрест на місцевому футболі. Тому й вважає, що місцева влада просто розправилася з ним за фанатичне ставлення до улюбленої справи. Та й зруйнований стихією ще в липні дах ДЮСШ ремонтувати влада не хоче».
(«Волинська газета», 2007 р.).
Підготував Сергій ШРАМЧУК.