Будь-яку справу слід доводити до
завершення
Саме
такі слова є життєвим кредом Василя Ковзоловича, котрий проживає у с. Велика
Глуша Любешівського р-ну, що на Волині. Він – знаний
майстер на селі щодо роботи з технікою. А ще, крім цього, Василь Васильович –
хороший чоловік, турботливий тато та дбайливий господар.
Із
самого дитинства чоловік закоханий у техніку, як сам зазначає, «завжди любив
щось «покрутити». А от у шкільні роки улюбленими предметами були трудове навчання,
малювання та креслення». На уроках трудового чоловік неабияк захоплювався
різьбою по дереву. Тож після закінчення 9-ти класів планував обрати столярську
справу в Камінь-Каширському училищі. Проте так склалася доля, що Василь
Ковзолович не встиг подати документи у відповідний термін, тому продовжив
навчання у місцевій школі, де закінчив 11 класів.
А
серйозно зайнятися мототехнікою вперше вирішив після ремонту татового мотоциклу.
–
Пригадую, що довгий період часу в гаражі лежав розібраний мотоцикл. І коли вже
деталі до нього почали ржавіти, я вирішив спробувати поремонтувати. От правда,
батько все ніяк не дозволяв зробити це, тож коли всі лягли спати, я тихенько
пішов у гараж і цілу ніч намагався зібрати його. Звичайно, що помилок було
багато, адже до цього не читав ніяку відповідну літературу. Та саме на таких
помилках і навчаєшся, – розповідає Василь Васильович.
З
того часу чоловік займається ремонтом мототехніки вже шістнадцять років. Ця
справа одночасно є його улюбленим хобі. Василь Ковзолович завжди намагається
удосконалювати свою працю. Тож відповідних інструментів щоразу більшає в його
гаражі. Звичайно, що це є певна затрата фінансів, але він добре розуміє: з
порожніми руками нічого й не зробиш.
У
своїй праці Василь Васильович керується таким принципом: кожну справу слід
робити якнайкраще, від душі. Також читає спеціалізовану літературу, в Інтернеті
дивиться відповідні відеоуроки.
Раніше
Василь Ковзолович періодично їздив на сезонні заробітки, де працював
будівельником. Проте життя подарувало нелегкі випробовування: захворіла
дружина, а старший син має інвалідність. Тому ось уже два роки, як Василь
Васильович нікуди не їздить, оскільки завжди має бути вдома, аби доглядати за
рідними. А дві маленькі красуні – Софійка та Настя – допомагають татові в
цьому. Тож чоловік не опускає руки, а, навпаки, має безліч планів та задумів, і
один з них – за зиму зробити саморобний тракторець для власних потреб.
Мирослава Струк,
газета «Нове
Життя».