Містечко Суджа на Курщині прикордонне і довго таким було – від офіційно визнаного кордону з Україною до нього неповних 10 кілометрів углиб рф. Але історично воно з прадавніх часів належало Україні!
Тому зараз, коли Збройні Сили України взяли його під свій контроль, слід визначитися з головними поняттями: наше військо в м. Суджа та навколишніх землях є окупаційним чи визвольним, яке через століття повертає в лоно держави своє, українське?
Історичні фати однозначно стверджують: містечко було нашим як мінімум із часу свого заснування в епоху Середньовіччя., а остаточний етап привласнення його росіянами відбувся понад 100 років тому.
По-перше, територія, де розташоване м. Суджа (тоді це малонаселене Дике поле) перебувала у складі Великого князівства Литовського в межах Рильського удільного князівства. А хто правив цим князівством? Великий князь Вітовт! А де була одна з двох його резиденцій? У м. Луцьку!
А коли ці землі були завойовані в XVII ст. Московським царством, то на родючі степи подались черкеси (один із тогочасних екзонімів імперії зла на позначення українців) з Речі Посполитої. Відтоді українці чисельно становили переважну більшість цієї території і Курщини загалом.
Як стверджує навіть російська «Вікіпедія»: «Місто було побудоване на татарських «сакмах», тобто на роздоріжжі кочових татарських стежок», прикордонне, а сама ідея «заселення» території кочових народів – один із способів боротьби із кочівниками. Серед українських істориків, до речі, є й інша версія, – що ці землі з початком занепаду Золотої Орди активно заселяли мешканці Великого князівства литовського. Тобто, пращури і волинян у тому числі!
Дослідниця Ярина Скуратівська на сторінках Агенції «Укрінформ» також стверджує: у ХVІІ столітті це невелике, але повноцінне місто-фортеця, де нараховувалось 14 веж, дві рубані церкви, було 782 двори і 1387 жителів. Сотенне містечко належало слобідському Сумському козацькому полку, тут була козацька сотня, а з 1708 по 1719 рік Суджа була приписана до Київської губернії!
Після упокорення російською імперією козацтва і підписання мирової з Річчю Посполитою, потреба фортифікаційного призначення Суджі зникає, натомість тут з’являється торгове місто, яке перебуває на зручному роздоріжжі.
До завершення тотальної русифікації переважна більшість населення містечка називали себе українцями. Тож закономірно, що в серпні 1918 р. Урядом Української Народної Республіки було адміністративно оформлено приєднання до України низки повітів, насамперед, Курської губернії. Серед них була і Суджа, приналежність якої до української території навіть не заперечувалася на той час самими росіянами.
Історик Геннадій Єфіменко про події того ж року, які кардинально змінили долю не тільки цього містечка, але навіть м. Білгород, зазначає:
«У м. Курську, у залізничному вагоні, 28 листопада 1918 року більшовицькими заколотниками було проголошено «Тимчасовий робітничо-селянський уряд». А оскільки Курськ не був ні російським, ні українським (нейтральна сіра зона, – ред.), то було вирішено, що цей «уряд» базуватиметься в Суджі, місті, яке було у складі української держави формально, але вже контролювалося більшовиками. Таким чином м. Суджа стала столицею совєтської (радянської) України».
Окупація більшовиками території України не припинялась. 28 грудня 1918 р. Суджа втратила статус «столиці», яку большовики перенесли до м. Білгорода (рівно місяць містечко було офіційним центром української більшовицької влади). Щоправда, Білгород у статусі «столиці» пробув взагалі кілька днів. Як тільки червоні війська за підтримки німецьких зайшли у м. Харків, «саме туди зайшов і «тимчасовий радянський уряд, оголосивши його столицею».
І аж до 1933 р. не м. Київ, а саме м. Харків, куди комуністи перебралися з м. Суджі, і вважався адміністративним центром УРСР!
Якщо ж врахувати, що гетьман Іван Мазепа на Курщині заснував і володів трьома селами на території Рильського району Курської області – Іванівським, Степанівкою та Мазепівкою (разом утворюють повне ім’я українського гетьмана: Іван Степанович Мазепа), які виконували роль запасної резиденції тодішнього керівника України, то питання, чия насправді ця територія відпадає.
А ЗСУ своїм відчайдушним наступом просто відновили історичну справедливість.
Суджа, як і вся Курщина – наша, українська!
Остап КАЛИНА.
На фото з «Вікіпедії», Агенції «Укрінформ» та з відкритих джерел: середньовічне місто-фортеця; у центрі сучасного м. Суджа; газетна публікація 1918 р. про приєднання Курщини до УНР; Головний отаман УНР Симон Петлюра; герб м. Суджа.
