Перший заступник Луцького міського
голови та депутат обласної ради Святослав Кравчук пройшов шлях від малого до
великого: розпочинав із роботи вахтером у військовій частині
Володимира-Волинського, працював інженером на заводах Рівного та Луцька, а в
1994-му став секретарем Луцької міської
ради та першим заступником голови. Тоді містом керував харизматичний Антон
Кривицький. Коли ж Святослав Євгенович переїхав на Київську площу і сів у
крісло заступника керманича області, то працювати довелося із Володимиром
Бондарем. Тепер от знаходить спільну мову з Миколою Романюком. Але Святослав
Євгенович, як то часто буває, не нарікає на своє керівництво, навпаки – дякує
за досвід.
– У нас владу не люблять. Колись від
одного народного депутата почула цікаву фразу: не важливо, скільки добрих справ
зробив: якщо при владі, значить – злодій і брехун. Ви так давно коло керма
міста (та й області), очевидно, теж подібне відчули?
– …Владу
всюди критикують, у всіх країнах. Це нормально. Інша річ – як. У нас – зі
злістю і без конструктивних пропозицій та натяків, що саме влада робить не так.
Те
ж стосується кожної професії: всюди є люди, які використовують свої можливості
задля власного збагачення, але є й інші, які справді хочуть щось зробити, аби залишити
про себе гарний слід. На жаль, у нас не завжди віддають шану людям, котрі
працювали в той чи інший період часу і, відповідно, зробили щось корисне для
громади. А заручниками політичних ситуацій стають якраз керівники нижчих ланок.
Та й іще одне: у нас на відповідному рівні не готують фахівців-управлінців.
Незважаючи на те, що є відповідні спеціальності, молоді люди приходять на
роботу і там безпосередньо вчаться. Таке відбувається і в міській раді: як
правило, після такого стажування у нас молодь іде у приватні структури і працює
за більшу зарплату.
– Рідні ніколи не говорили вам, що можна
було би обрати і легший шлях, адже ваша посада вимагає затрат часу, нерідко у
вихідні.
–
Я прийшов у владу з виробництва. Відповідно – ще вихованець тих часів, коли
треба було йти на роботу і дійсно працювати. Я і, працюючи на заводі, так само
мав відповідальність за людей. Так, колектив був меншим, але це було не менш
значимо. Так само працював допізна. Тож родина, можна сказати, звикла. Треба
віддати належне дружині: вона фактично виховувала дітей, а я просто був
дотичний до цього, наскільки це було можливо. Але тепер я гордий тим, що діти
виросли в нормальних умовах, а я, працюючи 20 років в органах влади, спокійно можу
дивитися в очі людям. Мені пощастило працювати з керівникам, котрі безкоштовно
дали можливість отримували корисний досвід.
– У суботу додому повернулися полонені. Це
21 військовий. Їм зараз потрібна реабілітація – і психологічна, і фізична.
Міська влада вже подбала про це?
–
Питання досить складне. Навіть не стільки тому, чи влада створить відповідні
умови тим хлопцям. Тут треба віддати належне багатьом громадським організаціям,
волонтерам, благодійному фонду Ігоря Палиці «Новий Луцьк», котрий, незважаючи
ні на які розмови, продовжує і навіть поновлює свою роботу. Обласна рада також
затверджувала відповідні програми (Святослав Кравчук – депутат обласної ради, –
авт.), міська влада теж постійно тримає питання на контролі. Важливо також,
якою буде атмосфера у кожного вдома. Але все має бути злагоджено, не можна у
жодному випадку створювати конфлікти – тоді ніяка допомога, навіть найфаховіших
психологів – не дасть результату.
– Бюджет. Чесно кажучи, інформація про
те, що Луцьк іде в новий рік без боргів прозвучала дещо несподівано. Адже до
того тривали довгі дискусійні розмови, що немає чим виплачувати надбавки
вчителям, а є непередбачувані значні витрати через війну та похорони наших
Героїв. Аж раптом таке. Як вдалося?
–
Погано те, що бюджет досі формується за принципом: ви отримаєте стільки-то, а
коли раптом на щось не хватить, то ми ще
дамо. Це не дає можливості сконцентруватися. Тож усі чекають завершення року.
Чому так вийшло? Бо все, що практично раніше важко було додавати до нашого бюджету
через те, що йшло наверх, нині лишилося на місцевому рівні. Тут я хотів би
відзначити роботу всіх органів: це й лікувальні установи, освітні, і ЖКГ – усі
працювали над питанням економії бюджетних коштів. Тож вийшло так, що ми змогли
максимально зменшити видаткову частину. Це, перш за все, те, що пов’язано з
енергозбереженням. Посприяла також і погода. Плюс – держава дала можливість
отримати додатковий фінансовий ресурс, завдяки якому вдалося закрити всі
державні гарантії. Добре спрацювали також підприємства на території міста.
Єдина проблема – розрахунки через казначейство. На їхніх рахунках ще понад 8
мільйонів міських коштів – це немало. Але сподіваюся, за січень нам вдасться їх
використати.
– А яких «сюрпризів» чекати вчителям та
медикам у 2015-му, можна вже передбачити?
–
Ну, Держбюджет уже прийнятий Верховною Радою. Поки цифри ми не знаємо, але там
точно прописано, що захищено всі гарантії, які стосуються лікарів та освітян.
Тобто всі надбавки збереглися. Хоча є багато моментів, про які ще рано
говорити. Це стосується харчування учнів 1-4 класів. Держава сьогодні гарантує
тільки проплату харчування дітей-сиріт та інвалідів, чорнобильців, а також тих,
чиї батьки в АТО. А все інше перекладається на місцеві бюджети. Проблема у нас
також є з установами культури і освіти. У Луцьку все простіше, а от в області є
школи, лікувальні установи, які практично не виконують покладені на них
функції. Сьогодні все перекладається на територіальну громаду – вона повинна
або прийняти рішення про їх ліквідацію, або належно організувати роботу. Тож
якщо територіальна громада не має власних коштів, вона проситиме їх в обласному
бюджеті. Це може викликати певний супротив. Також виникає питання забезпечення
спортшкіл. До 10 січня ми вже будемо бачити реальні цифри. Знаєте, у цій ситуації
уряд просто скинув із себе повноваження. Так, ці речі давно необхідно було
робити, але – з відповідним фінансовим ресурсом.
– Новорічно-різдвяні свята на носі. На
жаль, несуть вони не лише приємні речі – лікувальні заклади тоді працюють
посилено. Чи забезпечені вже вони медикаментами?
–
Так, тут треба віддати належне і міській, і обласній радам. Та й про саму
медицину у нас уже можна говорити більше позитиву. Для мене особисто барометром
є скарги на медичних працівників. Нині їх значно менше.
– Ви днями зустрічалися із завідувачами
садочків. Я так розумію, вони розповідали про свої нагальні потреби. Що їх
турбує?
– Загалом
проблеми, які вони самостійно не можуть вирішити, виникають через те, що всі
садочки, окрім 40-го, у нас старі. Але варто наголосити: є вже злагоджена
робота батьків і колективу. Батьки самі роблять внески, самі контролюють їх
використання. А питанням №1 лишається утеплення. Цього року, думаю, спробуємо
замінити вікна в актових та спортивних залах.
– Таких іще багато потрібно?
–
Так. Практично із 40 садочків ще в 25 потрібно це зробити. Адже батьки готові
власним коштом замінювати вікна у спальнях та ігрових кімнатах, а у приміщеннях
загального користування – ні. Це дійсно зобов’язана зробити влада, як це відбулося
у школах, де зараз лишилися тільки коридори та санвузли. Також окремі садочки потребують
ремонту дахів, каналізацій. Інше питання – якісне харчування дітей. Сьогодні
проводимо тендери. На жаль, якість і ціни не збігаються.
– Волиняни беруть участь у тендерах?
–
На жаль, мало. Вони поки не готові. Щодо молока, то пробував підприємець із Угринова
Горохівського району. От м’ясо постачають волинські виробники. А є проблема з крупами,
які сьогодні у нас не вирощуються. Поки взагалі немає учасників цього тендеру.
– Діти давно на канікулах. Відповідне
рішення було правильним?
–
Знаєте, мені здається, що сьогодні є чимало можливостей для навчання дітей не
лише у школі, тож значної прогалини, думаю, не буде. На місці дітей тішився би
такій можливості. А батькам, розумію, ми створили певні проблеми.
Чи
правильне рішення, поки важко сказати: ми змушені були думати над економією
енергоресурсів.
– Тобто у лютому проблем з енергоносіями
не буде: все прораховано і в школах буде тепло?
–
Так, уже відбуватиметься звичний навчальний процес.
– На завершення пригадайте ваш особливий
Новий рік.
– Особливий…
Це було, коли я був дитиною і мені на Новий рік подарували нарди. То був перший
значимий подарунок у моєму житті, вартісний.
На
новий батьки ялинку не прикрашали. Усі святкування були на Різдво.
– Звідки у вашій родині такі традиції
прикрашання ялинки лише на Різдво?
–
Так це просто мама зберегла наші, волинські. Раніше ж на Волині не святкували
Новий рік – це свято прийшло до нас у 1939 році.
– А новий 2015-й як і де зустрінете?
–
Удома, будемо двоє з дружиною. Діти окремо, ми окремо. Може, хіба хтось у гості
прийде.
– Що ж, зі святами вас прийдешніми!
Спілкувалася
Світлана ДУМСЬКА.