Родина
Косачів показувала в Колодяжному таке, чого селяни за весь вік не бачили!
У Росії ще правили імператори, життя на
селі ніби завмирало взимку. І вся знать утікала з глибинки поближче до міста,
туди де гриміли оркестри й виблискували діаманти.
Але
родина Косачів хоч і належала до, як тепер кажуть, світської тусовки, селом
ніколи не гребувала. Влітку – гриби-ягоди, купальські вогні, навіть сонячні
ванни. Їх Лариса Косач влаштовувала на мансарді другого поверху досі
збереженого Лесиного будиночка, що в с. Колодяжне Ковельського р-ну. А взимку
славна родина ставала у глибинці центром освіти, культури і, звісно ж розваг.
Тому коли Олену Пчілку її мама у листі запитувала: «Що ж то ви будете робити
зимою у селі?» жінка казала: мовляв, навиписували журналів та газет і «Будем
зимовать без страха деревенской скуки». Бо яка може бути «скука», коли дорослі
разом із дітьми влаштовували спільні
читання (твори класиків світової літератури – в оригіналі), записували од
місцевих жителів колядки та щедрівки (задля цього Олена Пчілка навіть їздила
селами Камінь-Каширщини), а ще родина організовувала домашній театр.
– Можемо
тільки здогадуватися, чим був цей театр для сільських дітлахів, – каже Любов
Мержвинська, яка багато років досліджує життя і творчість Косачів. – Уявіть очі
колодяжненського хлопчика, який зі своєї курної хати потрапляв у просторі, вишукано
оздоблені будинки з їх велюровими кріслами, срібними ложечками й масивними
дзеркалами.
Але
дворянські діти, до яких належала й Леся Українка, не цуралися своїх ровесників
із простого люду. Навпаки, гості зі столиці охоче проводили з колодяжненцями
заняття. А крім навчати грамоти (сама Леся Українка знала десять іноземних
мов!), розвивали й акторські здібності сільської молоді. Про що красномовно
розповідали різдвяні вистави, акторами яких були і малі Косачі, і тамтешні
дітлахи.
– Хоча
учасники того «Різдва у Косачів» уже відійшли у вічність, але в літературно-меморіальному
музеї Лесі Українки досі можемо бачити мініатюрну сцену, яку тодішні зодчі
облаштували в так званому Сірому будиночку (хоча основне дійство традиційно
відбувалося у найбільшому з будинків Косачів, котрий згорів у Другу світову
війну). Навіть кімнати у Сірому будиночку спроектовані так, що одна може
слугувати гримерною-костюмерною, друга має на підлозі підвищення-сцену, а третя
– найбільша – нагадує глядацький зал, – розказує і показує Любов Мержвинська.
Любов Мержвинська (справа) зі своєю колегою Тетяною Воробей.
Із
музичним супроводом проблем також не могло виникати. Адже дворянські діти
чудово володіли музичними інструментами, а рояль виробництва Франції, на
котрому так любила грати Леся Українка, досі прикрашає вітальню у так званому Голубому
будиночку.
– Працівники
нашого музею зібрали багато спогадів про те, яким чином відбувалося
театралізоване дійство у Колодяжному. Знаємо, зокрема, що зумисно для
постановки дітьми Олена Пчілка написала п’єсу «Кармелюк» (на жаль, текст не
зберігся). Зате лишилися спогади про те, що в одному з епізодів Кармелюк
підпалив панський будинок і малі Косачі, щоб відобразити цю сцену, ризикнули й
під час імпрези зобразити пожежу, – переповідає науковець.
Отож,
дізнавшись цікаві факти про святкування в Колодяжному, музейники вирішили: цю
традицію варто було б відродити. Але для надання виставам «Косачівського»
колориту взялися в сюжетній основі різдвяного святкування використовувати не лише релігійні мотиви, а й твори,
написані Лесиною мамою Оленою Пчілкою.
Позаяк
імпреза «Різдво у Косачів» відбувається вже декілька літ поспіль, то щоразу
музейники використовують якесь нове з оповідань на зимову тематику. Торік,
скажімо, це була «Збентежена вечеря» – розповідь про сільського хлопчика, який
приніс кутю до заможної хресної мами й арештованого за правдолюбство хресного
батька.
А
цьогорічне свято збирає в Колодяжному на перегляд вистави «Забавний вечір» –
пригодницьку розповідь про те, як у ніч перед Різдвом дві панночки їхали на бал
і заблукали, як опинилися у злиденній хаті й вирішили врятувати од смерті маленького
хлопчика.
– Коли
ми по ролях розбирали цю виставу, були вражені глибиною авторського задуму, через
який Олена Пчілка зуміла передати контрастність життя тодішнього суспільства, –
зізнається Любов Мержвинська. – Зокрема, як колись, так і зараз одні родини
обкладені непосильними податками й не можуть звести кінці з кінцями, а інші
купаються в розкошах і гадки не мають, яким чином їхнє багатство здобувається.
Як і сто років тому, так і нині бідна людина готова останнім поділитися, а
багач той останній шматок хліба відбере, аби потім викинути.
– Тому
сподіваємося, розповідь Олени Пчілки стане повчальною для глядачів, яких ми
завжди радо запрошуємо на січневе свято, – каже Любов Мержвинська. – Але
основне, що поєднаний із віршами й піснями ковельських дітлахів, «Забавний
вечір» допомагає нам повірити у всеперемагаючу силу Добра та Милосердя.
Оксана
БУБЕНЩИКОВА.
Фото автора.
