Якщо ми зайдемо в соцмережі, поговоримо з людьми в маршрутці, подивимося телевізор або постоїмо в черзі, то почуємо, зазвичай, один негатив. Все не так, усі не такі і ледь не в кожного «руки не звідти виросли»…
Що ж сталося з українцями, які в 1991 р. хвалилися, ніби годують ледь не весь Союз, а тому мають право на незалежність і краще життя, а зараз ледве зводять кінці з кінцями і ненавидять усіх підряд, а особливо – своїх ближніх?
Чого гріха таїти: наше «село» справді поділилося на автономні хутори, які не стільки разом борються за власне благополуччя, як поборюють кожне окреме господарство. Причому, за суцільним негативом, який і справді не дає продихнути простій людині (висока смертність, мала купівельна спроможність, тотальна трудова міграція, старіння населення і т. д.), мало вже хто хоче бачити хоча б щось хороше.
На жаль, синдром «противсіхів» (термін бере початок від виборців, які раніше голосували за рядок у бюлетенях «Проти всіх, – авт.) охоплює громаду так, наче це якась епідемія «свинячого грипу»! На жаль, тон у цьому задають «отці і матері нації», які перетворилися на жорстоких ворогів, кожен із яких прагне або вберегти існуючу владу, або, як колись казали, «дорватися до корита». Якщо через століття нащадки ознайомляться з нашими нинішніми новинами і настроями, то можуть навіть подумати, що в 2018 р. в Україні мешкало якесь дике плем’я, яке вміло тільки нищити, викривати, притягувати і зживати з білого світу…
Як тільки не називають один одного і які тільки ярлики не вішають! І, найсмішніше, що життя від цього аж ніяк кращим не стає, а в свідомості багатьох людей залишається гіркий осад безвихідності та деморалізації…
Зважаючи на це, а ще не забувши дитячий лозунг «поганий приклад – заразний», люди й собі клянуть всіх підряд і все, що бачать. Найперше – владу та опозицію, котрі взаємопоборюванням перетворилися на колеса автомобіля, які крутяться в протилежному напрямку. Потім – сусідів, які продовжують переорювати межі чи заважати ввечері спати. А ще – різних «ворогів» за релігійною, расовою чи гендерною приналежністю.
Всіх і все, тільки не себе. І ось тут виникає цілком резонне запитання: якщо всі такі погані і коли, як казала одна з політиків, «усе пропало», то звідки ж хороші взялися? І якщо вони не лише красиві, але й розумні, то чому ніяк не можуть реалізувати себе в будь-якій сфері нинішнього буття, залишаючись на другорядних ролях і кидаючи камінь у спину тому, хто попереду?
Так, життя зараз складне, а тому розраховано на людей із потужною силою волі. Тільки такі пройдуть усі випробування та неодмінно дочекаються кращих часів.
А «противсіхи»… Їм, може, краще дивитися мультик «А баба Яга – проти»?
Володимир ДАНИЛЮК.
На фото з порталу «Мультики»: кадр із міль фільму «А баба Яга – проти!».