Поховали відомого письменника, журналіста, громадського діяча Миколу Панасюка на кладовищі його рідного села Гаразджа
Як ми вже повідомляли, вчора у лікарняній палаті помер відомий
український письменник, журналіст, громадський діяч Микола Панасюк. Сьогодні з
батьківської домівки у с. Гаразджа Луцького р-ну видатного краянина провели в останню
путь.
Коли процесія покидала обійстя письменника, небо
сплакнуло.
Відспівали автора роману-дилогії «Я – Іван Франко» у невеличкому
Свято-Успенському храмі, збудованому 1992 р. за селом на місцевому кладовищі. Відслужив
заупокійну літію по Миколі Панасюку протоієрей Андрій Мовчанюк. Він і сказав
прощальне слово над домовиною у храмі. Щонайперше, від імені померлого попросив
прощення у всіх живих, звернув увагу на страдницькі прижиттєві митарства письменника,
наголосивши, що за провидінням Господнім Микола Володимирович помер у Страсний
четвер, а хоронять цього гаразджанина у день, коли церква на спомин про похорон
Ісуса Христа виносить із храму плащаницю.
Коли труну із тілом покійного виносили із храму, дощовиця
вже втихла, встановилася тиха погідна година. Ховали Миколу Панасюка тут же,
неподалік сільської церковці, біля його рідних – сина Володимира та дружини Олександри.
Слово на спомин про видатного земляка Миколу Панасюка мовили
заступник голови Волинської обласної ради Олександр Пирожик та письменник
Сергій Цюриць.
Відтак гаразджинські чоловіки опустили домовину у викопану
могилу, протоірей Андрій Мовчанюк окропив її свяченою водою, висипав з кадильниці
попіл на труну, за православним звичаєм «запечатав» місце упокоєння.
Про нього подбав сам Микола Панасюк ще за життя: впорядкував
могили найрідніших, лишивши по центрі місце для себе, збудував пам’ятний знак
синові і дружині, поміж портретів яких на гранітній плиті гравер вигранив і
його повний задуми портрет – лиш дат народження і кінця земного шляху не було проставлено.
А народився Микола Панасюк 13 березня 1943 р. неподалік цього останнього свого місця спочинку – в селі Гаразджа
Луцького району на Волині в родині коваля. У важкі післявоєнні роки багатодітна
сім’я (шестеро дітей) переїздить до Луцька. Там він навчається в Луцькій
середній школі № 7 до восьмого класу, потім – у Луцькій середній школі № 3.
Після закінчення школи подає документи до Львівського державного університету
імені І. Франка на факультет журналістики. Юнак успішно склав
вступні іспити та стати студентом йому
не судилось (на той час сім’я Панасюків повернулася в село, а сільські мешканці
не мали паспортів).
З
1962 р. Микола Панасюк навчався у Білоцерківському сільськогосподарському
інституті. Саме там в газеті «За ленінські кадри» розпочався довгий та успішний
шлях майбутнього журналіста.
Два
роки працював
за фахом в колгоспі на Рівненщині, потім повернувся на Волинь, став завідувачем ветеринарною
лікарнею у ТорчиніТривалий
час там же у Торчині і мешкав з сім’єю. У
1976 р. Микола Володимирович став кореспондентом Луцької районної газети «Слава
праці», очолював обласне літературне об’єднання «Гранослов».
Протягом
1977–1979 рр. навчався у Вищій партійній школі в Києві на факультеті
журналістики. У Києві в журналі «Радянська Україна» було опубліковане перше
оповідання молодого письменника під назвою «Вовки».
Після
навчання працював секретарем Луцького райкому профспілки працівників сільського
господарства, в обласному управлінні сільського господарства Волині,
кореспондентом-організатором Спілки письменників України, кореспондентом
обласної ДТРК, кореспондентом ТРК «Аверс», обіймав посаду голови Волинського
управління по пресі. Мешкаючи у Торчині, щоденно добирався на
роботу у Луцьк. Так було багато років поспіль, поки не вдалося обзавестися
житлом у місті. Вродовж
кількох останніх десятиліть проживав у Луцьку.
В
кінці 80-х рр. XX ст. Микола Панасюк – активний громадський діяч. У 1989 р. його прийняли до Національної спілки
письменників України. Він був учасником товариства «Меморіал», обласної
організації Народного руху України, братства Андрія Первозваного.
І як член Національної спілки журналістів України – надзвичайно
багато зробив для розвитку вітчизняної журналістики. Довгий час,зокрема, редагувавчасописи «На варті», «Вільна думка».
У
2001 р. Микола Панасюк став переможцем Всеукраїнського незалежного
літературного конкурсу «Коронація слова». Уривок «Крик» із роману «Біг» –
спроба науково-літературного зрізу часу на межі тисячоліть – увійшов до десятки
найкращих творів конкурсу.
Микола
Володимирович Панасюк є автором творів «Крутіж»
(1984), «Терпкий смак істини» (1988), «Свята» (1991), «Приречені на життя» (1996),«Біг»
(2002), «Німі
дзвони» (2003),двотомника «Останнє зло. Книга перша.
Пізні сльози» (2011), «Останнє зло. Книга друга. Царство болю» (2012), роману-дології «Я – Іван Франко».
Письменник був надзвичайно працьовитим, брався до роботи
о 4 ранку, надзвичайно скромний у побуті, їздив містом на велосипеді, в останній рік свого життя попри літературну працю надрукував також декілька публіцистичних нарисів про волинських лісівників у «Волинській газеті», мав
багато творчих задумів. Не судилося.
Спочивай у Бозі, Миколо Володимировичу. Хай земля буде
тобі пухом.
Рідним і близьким – співчуття…
Наш кор.
На фото: місце спочинку письменника.