В
Україні вишитий рушник – один із найбільш любимих і шанованих оберегів. Від
сивої давнини і до сьогодні саме його вважають символом щастя-долі,
нескінченності роду, переможної сили любові і життя.
Кому
ж як не майбутнім педагогам вивчати, продовжувати мистецтво вишивання рушників,
черпаючи знання і натхнення з джерела народних звичаїв? Студенти 1-Б курсу
відділення «Початкове навчання» Луцького педагогічного коледжу представили
пісенно-обрядове дійство «Бабусин рушник», яке стало результатом дослідницької
роботи щодо вивчення традицій вишивання в Україні, а водночас засвідчило силу і
красу народних талантів.
Учасники
дійства у поетизованих мініатюрах-зарисовках розповіли про тисячолітні традиції
вишивки на українських землях, про нерозривний зв’язок вишитих візерунків з
історією нашого народу.
Ще
з дохристиянських часів вишитий рушник слугував оберегом: його чіпляли на
дерева, пускали на воду, клали на каміння з молитвами до богів, аби відвести
біду, дарувати здоров’я і перемогу. Найстаріша датована пам’ятка української
народної вишивки – фрагмент рушника 1673 року – вражає багатством візерунка та
високою технікою виконання
У
кожній родині вміли виготовляти полотно з конопель або льону. Процес був дуже
складний: сушили, замочували, били, терли терлицями, розчісували гребінками,
пряли, ткали. Зимовими вечорами, обов’язково з піснею, кожна дівчина і жінка
вишивала рушник-оберіг для найдорожчих людей: для немовлятка, для коханого, для
воїна, що йшов у похід.
У
чарівну силу рушника вірили і вірять як у могутнього чудодія, бо вишиті
орнаменти мають магічний зміст. Розлоге Дерево життя з птахами на гіллі означає
зв’язок минулого, теперішнього і прийдешнього. Калина є символом Всесвіту,
невмирущості роду; маки мають захисну силу; голуби дарують добру звістку.
Сад-виноград – це життєва нива, на якій чоловік є сіячем, а жінка росте і
плекає майбутнє.
Цікаво,
що у кожному регіоні України різні традиції оздоблювати рушники. У рушниках
Київщини, Полтавщини, Чернігівщини переважає рослинний візерунок, на якому
головним є дерево життя. А волинські рушники найчастіше оздоблюються
горизонтальною смугою синьо-білого кольору з геометричним орнаментом.
З
особливою гордістю й любов’ю студенти показували вишиті рушники, якими
пишаються їхні родини, розповідали сімейні історії. Найбільше вразила присутніх
розповідь студентки Ірини Войтович, яка представила столітній рушник-оберіг
своєї родини. Як розповіла дівчина, цей рушник виткала і вишила майстриня Марія
Войтович із села Матейки Маневицького району ще на початку ХХ століття. Цю
рукотворну родинну реліквію передають із покоління до покоління, даруючи дітям
та онукам на весілля.
Ілюстрацією
до розповіді про традиції, пов’язані з вишитими рушниками, стало театралізоване
«Cватання у Луцьку». Учасники дійства показали давні звичаї сватання: і піч,
яку колупала наречена, і примовки про дівицю-куницю, і перев’язування сватів
рушниками, і благословення батьківське, і дарування вишитих нареченою рушників
як знак згоди на одруження.
Завдяки
ентузіазму студентів і викладачів Луцького педагогічного коледжу, наголосив
директор навчального закладу Петро Бойчук, вишитий рушник продовжує об’єднувати
різні покоління людей, надихає вірою в добро, утверджує всепереможність
українського народу.
Марія Гузьо, Ольга Врона,
студенти Луцького педагогічного
коледжу.
На фото: дівочі рушники.