Коли ми прибули у Колки, працівники місцевого відділення поштового зв’язку були заклопотані звичною повсякденною роботою – вони обслуговували до десятка клієнтів, що з самого ранку завітали сюди кожен у своїй якійсь справі, а ще з нагоди Дня передплатника.
Нині у поштовиків, у газетярів, до речі, також, гаряча «жнивна» пора – активно проводиться передплата на друковані періодичні видання як вітчизняного, так і зарубіжного сегментів. Саме від їх злагодженої та конструктивної роботи і залежатиме, якими тиражами порадують своїх шанувальників друковані засоби масової інформації у 2017 р. А він уже неподалік нашого порога. Менш, ніж через півтора місяця, ми з радістю та надією зустрічатимемо наступника високосного. А через кілька днів листопад передасть свою щорічну вахту найстаршому братові – грудневі, котрий і приведе рік до фінішу.
Добрий зачин у вівторковій передплаті зробив житель с. Старосілля, що сусідить з Колками, Сергій Регешук. Нині він опікується шкільним опаленням. Старається, щоб дітям було тепло на уроках, адже від того також залежить їх успішність, а ще добре здоров’я. Хвороба, це Сергій Мефодійович знає добре, дорого обійдеться батькам. Тому до своїх обов’язків кочегара ставиться з високою мірою відповідальності. По-іншому не вмів і не може. Такий життєвий принцип сповідував постійно, працюючи у Рожищенській ПМК-4 до того часу, доки вона не припинила свого існування. «Тепер змушений кочегарити до пенсії, – посміхається наш шанувальник, тримаючи у руках квитанцію з річною передплатою. – Живемо удвох з дружиною, тішимося внуками від обох дітей, котрі працюють у Луцьку».
Не менш цікавою виявилася біографія і в іншого нашого передплатника Федора Наглюка, котрий незабаром відзначить своє 80-ліття. Понад тридцять років відпрацював Федір Філімонович кранівником. Був кращим у своїй професії, як зізнається нині, в області. За лічені хвилини міг подати вантаж на обумовлений майданчик на будь-яку висоту. Стріла його крана працювала так само чітко, як годинниковий механізм. У його трудовій біографії є ще одна родзинка – Федір Наглюк був у числі тих волинян, котрим довелося розорювати та піднімати цілину. Саме про таких романтиків написав свій роман «Піднята цілина» Михайло Шолохов, який свого часу був внесений у шкільні підручники для обов’язкового студіювання. Тепер ветеран більш як з сорокарічним стажем усе своє душевне тепло віддає онукам.
У Колківському поштовому відділенні доводилося бувати і раніше. Але цьогоріч спостерегли дивну картину: працівники всі без винятку сиділи у верхньому одязі. Причина такого явища більш, ніж банальна. Виявляється, централізоване опалення відключене. Аби не так дошкуляв холод, в операційній залі, куди постійно приходять клієнти з різноманітними питаннями, поставили «чудо-піч» і в прямому, і в переносному значенні, у якій сирі соснові дрова ледве жевріють. Біля такої грубки можна нагріти тільки руки, коли знаходитися поруч. У даному випадку явно недопрацювало вище керівництво. Тож зігріти може верхній одяг та ще добра чашка запашного гарячого чаю. Але бавитися таким напоєм у працівників не вистачало часу, оскільки відвідувачі заходили досить-таки частенько.
Та місцеві поштовики на ці незручності не зважають. Вони сумлінно виконують свої професійні обов’язки, зігріваючись у чіткому виробничому ритмі. Кожному клієнтові – максимум уваги. Жодного невдоволеного помітити не вдалося. Було таке враження, ніби прихожі отримують тут неабиякий імпульс бадьорості. Видно, що професіоналізму колківцям не позичати. Скажімо, відділення Катерина Наглюк очолює вісім років, а загалом пошті віддала 29 літ. Тож знайома з усіма тонкощами справи, яка відтоді стала улюбленою. До приходу сюди працювала зоотехніком у відомому колись і на Маневиччині, і на Волині годомичівському господарстві, яке очолював здібний керівник та організатор Борис Левчишин. Таку професію здобула у Рожищенському зооветеринарному технікумі, де, до речі, вчився і її майбутній чоловік, Микола Георгійович, тільки на ветеринарному відділенні. В одному господарстві і працювали, поки воно існувало.
– У нашому відділенні трудиться одинадцять людей, у тому числі вісім листонош,– каже Катерина Степанівна. – Обслуговуємо близько шести тисяч населення. 4200 з них проживає у Колках, решта – у навколишніх селах. Так що листоношам є до кого йти і є що нести. Але мої дівчата молодці. Усі, мов на підбір. Нікому нічого нагадувати не треба. Свою роботу знають і люблять. За це і люди їх шанують. Це Світлана Мосійчук, Світлана Клишець, у якої листоношею тривалий час працювала мама, Надія Оксенюк (вона прийшла до нас недавно), Любов Каразія ( у свій час оператором поштового відділення працювала її свекруха), Тетяна Аршулік, на яку рівняються інші, Олена Горбач, Руслана Тюхтей та Наталія Рожило, мама котрої також має чималий стаж поштовика. Доброго слова заслуговує мій заступник Галина Добошинська та оператор Галина Гусак. Кожен готовий при потребі завжди прийти на виручку один одному.
Саме такі прекрасні риси взаємовиручки та взаємодопомоги і сприяють загальному успіхові. Колківські поштовики докладають усіх зусиль, аби справлятися з доведеними плановими завданнями. У середньому щомісяця вони надають місцевим жителям послуг на 23-24 тис. грн.
Якщо говорити за День передплатника, то він тут пройшов досить організовано. Наше видання вдячне працівникам відділення, котрі старалися, аби кількість наших передплатників на Колківському кущі збільшувалася. Приємно, що агітували не тільки словом, а й особистим прикладом. Двоє листонош з неабияким бажанням приєдналися до когорти наших шанувальників.
Володимир ПРИХОДЬКО.
На фото автора: листоноша заповнює чергову квитанцію передплатнику «Волинської газети».