Олександр Закордонець у свої 18 поки пріоритетним ставить навчання (він – студент Луцького національного технічного університету, факультет «Комп’ютерні науки та інформаційні технології»), але вже може похвалитися успіхами та численними перемогами у шахових чемпіонатах різних рівнів. Хоча ні, не похвалитися. Радше – скромно відповісти на запитання: «Ну так, є вже досягнення, але хіба то вже якийсь успіх…»
– Ти майбутній айтішник, кажеш?
– Так.
– Чи все ж шахіст?
– Теж так. Сподіваюся. От зараз я більше зайнятий не навчанням, а шахами, бо в мене канікули. Але коли розпочнуться пари, то доведеться на трохи закинути це хобі. Бо на першому курсі я багато пропустив, і було складно надолужувати. Я хочу отримувати нові необхідні знання повноцінно.
– А де у твоєму житті взялися шахи?
– У шаховий гурток прийшов, коли навчався у 3-му класі. Це той, що в Палаці учнівської молоді. Моїм тренером став Шило Микола Миколайович. Але до того грати в шахи мене навчив сусід – Петро Кривошей. Потім мені потрапила до рук книжка, де всі ходи я вивчив більш ґрунтовно. Тому на дитячий турнір я вже прийшов із певною підготовкою. Але перший я завершив із досить низькими результатами. Було соромно і дуже складно. Довелося багато вчитися.
– А що у шахах найскладніше?
– Мабуть, підлаштуватися під суперника. Бо якщо постійно лише атакувати, то можна згодом самому загнати себе у глухий кут.
– Турнір пам’яті Героїв Небесної Сотні, котрий відбувся нещодавно, ти вдало пройшов? Як сам вважаєш?
– Доволі непогано. Хоча, зізнаюся, було важко. Перш за все, тому, що довелося зіграти багато партій, швидко переключатися з однієї гри на іншу, зовсім інакшого суперника. Тож складно було зорієнтуватися.
Так, в одному турі я набрав 12,5 із 22 очок. В іншому – 7 із 11. Також мені пощастило, можна так сказати, що мій суперник у заключному етапі дуже хотів виграти. Аж надто. Він задалеко зайшов у результаті, тож зробив усі умови для себе, аби врешті все залежало від єдиної вирішальної ситуації. От і програв.
– Знаю, що у тебе є чимало нагород. Розкажи про свої перемоги.
– Далеко ніколи не їздив на змагання. Бо це все було, коли ходив у школу, знову ж – не хотів пропускати навчання. Тому це переважно були турніри у Волинській області: Ковелі, Ратному, Старій Вижівці, Луцьку, звісно. Ці турніри завжди досить високого рівня, за участі достойних суперників.
Так, маю вже кубок Ратнівщини – якось вдалося стати кращим на тому турнірі, мені тоді було 15.
Недавно також став чемпіоном Луцька. Правда, варто зізнатися, що тоді найсильніші у місті шахісти – Олена Васіна та Василь Неділько – не брали участі.
– З ким ти граєш, аби не втратити майстерність?
– Через Інтернет.
– А з практичної точки зору: є якась користь від розвиненої майстерності гри у шахи?
– Так, адже то – вміння сконцентруватися на чомусь або ж навпаки – ти розумієш, що треба йти напролом. Шахи навчили мене правильніше визначати ці моменти.
– А які вміння мають бути в першу чергу у шахіста?
– Витриманість, зосередженість – найголовніше. Можна навчитися якихось правильних ходів, але це не завжди дає результат. Та й без практики – ніяк.
– Ти можеш на Волині реалізуватися як шахіст?
– Навряд. Президент нашої федерації Володимир Вдовенко постійно організовує турніри, але немає достатньо спонсорів. Думаю, у Львові, наприклад, це більш реально.
Запитувала Світлана ДУМСЬКА.
Фото Петра КРИВОШЕЯ.