В
Євангеліє від Луки (10,27) є запис про звернення Господа Ісуса Христа до
законників: «Люби Господа Бога твого всім серцем твоїм, і всією душею своєю, і
всією силою твоєю, і всією думкою твоєю, і ближнього твого, як самого себе».
Чи можливо це під час виборів?
Здавалося б, давно відомі слова. Але чому їхня
глибинна суть так важко приживається в багатьох людей навіть через 2020 років
після Різдва Христового? Чому найменші випробування викликають у багатьох людей
приступи тваринницьких інстинктів, які не мають нічого спільного з настановами
Святого письма? І чи справді ті, хто ховається за знайомими кожній дитині
атрибутами публічного життя, це – зразок для наслідування та особи, що можуть
виконувати роль як не дороговказів, то духовних наставників?
Недавно пригадався відомий адвокат ХІХ ст. Федір
Плєвако, який за багато років своєї практики виграв величезну масу судових
справ. Прекрасна ерудиція, ґрунтовні юридичні знання і неперевершений
ораторський дар дозволили Федорові Никифоровичу перейти в ранг класиків ще за його
життя. Зрозуміло, що цим досвідом користуються й нині. Причому, не лише
адвокати. І – не лише во благо добра чи на користь суспільству, видаючи бажане
за дійсне та представляючи золотом фальшивку, котра яскраво блищить.
Ось характерний епізод із його виступу щодо
обвинуваченої в шахрайстві ігуменії Митрофанії, котру було засуджено та відправлено
в Сибір:
«Подорожній, що йде повз високі стіни монастиря,
побожно хреститься на золоті хрести храмів і думає, що йде повз будинок Божий,
а в цьому будинку вранішній дзвін підіймав настоятельку і її слуг не на
молитву, а на темні справи! Замість храму – біржа, замість люду, що
молиться, – аферисти, замість молитви – вправи в складанні векселів,
замість подвигів добра – приготування до помилкових свідчень; ось що
ховалося за стінами. Вище, вище будуйте стіни ввірених вам об’єднань, щоб світу
не було видно справ, які ви творите під покривом ряси і обителі!».
Чи ж можливо волинянам пройти непростий виборчий
період, щоб потім кожного не мучила совість за скоєне, а в деяких випадках – що
не зроблене? І чи варто однозначність сприймати однозначно?
«Зараз священик вийшов з вівтаря і, низько
кланяючись, читає молитву про те, щоб Господь дав нам силу не «засуджувати
брата свого». А ми у цей момент зібралися саме для того, щоб засудити свого
брата. Пани засідаючі присяжні, підіть в дорадчу кімнату і там в тиші запитайте
свою християнську совість, чи винен брат ваш, якого судите ви? І голос Божий
через вашу християнську совість скаже вам про його невинність. Ухваліть йому
справедливий вирок», – ще один фрагмент із виступу адвоката, якого почули.
«Якщо вірити духу часу, то – «горе
переможеним!». Але нехай цей мерзенний вираз повторюють язичники. А ми скажемо:
«Пощада нещасним!», – сказав під час заключної промови легендарний адвокат
Федір Плєвако майже 150 років тому. І з ним важко не погодитися. І погодитися
важко…
Бо ж нинішнє виборче законодавство затвердили так,
що не тільки всі представники однієї партії борються за симпатії виборців із
усіма іншими з усіх інших списків. Потрібно за відсотки змагатися ще й
усередині власного, і це апріорі робить із соратників суперників, а потім – ділення їх на тих, хто виграв, і тих, хто буде в черзі за посвідченням. І ось
тут філософія процесу стає складнішою, бо не завжди переможці – в виграші…
Та й чи випадково, що 25 жовтня будуть не лише
місцеві вибори, але й професійне свято представників іншої впливової
спеціальності – День маркетолога?
Володимир
ДАНИЛЮК.
На фото з архіву: Федір Плєвако.