Студентське життя – швидкоплинне. Першокурсникам здається, що їхня перша сесія триває цілу вічність. А потім виявляється, що різноманітні заліки та екзамени – це лише неодмінний атрибут здобуття повноцінної освіти…
І що між коротким періодом іспитів, трохи більшим часом канікул і кількарічним періодом навчання знаходиться місце для чогось більшого, важливішого, того, що стає фундаментом майбутнього самостійного життя як громадянина, професіонала та просто вихованої і самодостатньої людини. Тому студентське життя – це мозаїка відчуттів, емоцій, пошуків та досвіду…
Досвід засвідчує, що формула «Спочатку ти працюєш на заліковку, а потім заліковка працює на тебе!» діє безвідмовно.
Студентство – це час дитячої наївності, юнацького романтизму і непомірної впевненості, що з часом до твоїх ніг ляже цілий світ. А ще – це зовсім окремий Всесвіт, у якому побутують свої закони, звичаї та вірування.
Першою істиною, яку я засвоїла, ставши студенткою, а, точніше, яку мені просто втовкмачили старші товариші:
«Перші роки ти працюєш на заліковку, а потім заліковка працює на тебе!».
Озираючись назад, із упевненістю можу сказати:
«Ця теорія таки доведена практикою!».
Правда, тоді ніхто не попереджав, що працювати доведеться багато… А з часом заліковка просто зникне і перетвориться на диплом. Звичайний чи з відзнакою, але такий, як у всіх інших…
Пам’ятаю, на першому курсі нам задавали чимало писанини, і підготовка до семінарів частенько затягувалася далеко за північ. Єдиною розрадою у напівтемній кімнаті і дієвим спільником у боротьбі зі сном ставало… радіо.
Ми могли сміливо телефонувати один до одного о четвертій чи п’ятій ранку, аби спільними зусиллями прогнати сон, або ж банально позлословити у сторону викладачів. А, щоб розрадити колег по нещастю та підняти собі настрій, передавали коротенькі повідомлення через радіостанцію. Це був наш маленький своєрідний ритуал…
Зараз, правда, радіо поступилося пальмою першості соцмережами, і вже там студентство і днює, і ночує…
Ті недоспані ночі, у які ми, якщо чесно зізнатися, більше часу тратили на розмови, аніж на навчання, залишилися приємним спомином і невід’ємною частиною студентського життя в Лесиному університеті.
А тим, хто зараз «гризе граніт науки», хочеться поради тільки одне: насолоджуватися кожною миттю, бо, повірте, часи студентства неповторні, і , на жаль, швидкоплинні… Це тільки в анекдоті кажуть, що все у цому світі змінюється, тільки третьокурсниці вічні… Так, третій курс завжди буде, але щороку на ньому навчатиметься хтось інший.
Дар’я ОНІМОВА.
Фото Ольги КОНОНЧУК: перша пара…