Відомо, що Україна має дуже низьку енергоефективність. Ми споживаємо газу більше, ніж Швеція, Бельгія, Польща, Чехія, Норвегія, Естонія та Латвія, разом узяті. Причому основні споживачі – ЖКГ та промисловість. Тому першочергове завдання для українців – скорочення рівня споживання газу, але ще більш актуальне – скорочення рівня споживання блакитного палива саме в сфері житлово-комунального господарства. З цим завданням планує успішно справитися Волинь. Про програму газозаміщення, що допоможе скоротити споживання газу в нашій області, потрібно розповісти детальніше.
Торік на опалювальні цілі в області спожито 422 млн кубометрів природного газу, причому з них – 315 (75%) спалено населенням, 95 (22%) – підприємствами теплоенергетики і 12,7 млн (3%) – бюджетними установами. В той же час на це було спожито лише 72 тис. т вугілля, 66 тис. т торфобрикетів і 148 тис. куб. м дров, що значно менше реального потенціалу місцевого палива в області. Сесія облради в березні прийняла Стратегію розвитку регіону «Волинь-2020», яка поставила одним із першочергових завдань розвитку краю заміщення природного газу на опалювальні цілі і розвиток місцевої енергетики. До 2020 р. Волинь планує здійснити конкретні заходи в цьому напрямку.
Насамперед, нам потрібно оптимізувати структуру регіонального паливного балансу шляхом заміщення природного газу енергоресурсами, отриманими з місцевих відновлювальних джерел енергії (зокрема біомаси) та альтернативних видів палива у відсотках до базового 2013 р.: на об’єктах соціальної сфери – на 75% (9,1 млн кубометрів), на підприємствах ТКЕ – на 50% (74,9 млн), у приватних домогосподарствах (населення) – на 25% (88,1 млн). Загалом область планує скоротити споживання газу до рівня 2013 р. на 32%, або більш як на 170 млн кубометрів.
Це стратегічне завдання необхідно вирішити ще й тому, що за останні 10 років витрати місцевих бюджетів на оплату енергоносіїв зросли більш як у 5 разів, а з огляду на останнє підвищення тарифів у 2015 р. ці витрати переважно будуть перевищувати власні доходи місцевих бюджетів.
На сьогодні в комунальній сфері області експлуатується майже 1050 котелень різної потужності (від 50 Квт до майже 160 Мвт), більша частина з них – це газові котельні, зокрема 118 на балансі підприємства ТКЕ. Серед об’єктів обласної комунальної власності (а їх 80) власні котельні, як правило – газові, є у 30 установ. Усі ці котельні заплановано перевести на біопаливо в 2015-2016 рр., плюс додатково збудувати наступного року ще 18 – на альтернативному паливі.
У 2015-2017 рр. будуть передані в концесію основні котельні бюджетної сфери всіх районів і міст області, за винятком Шацького, Любомльського і Маневицького р-нів (не газифіковані) та 50% котелень ТКЕ. Рішення про передачу в концесію інших котелень буде прийматися в 2018 р. після реалізації першої черги програми.
За рахунок яких коштів здійснюватиметься програма? Реконструкція і будівництво нових котелень потребують коштів, і не малих. Ми, приймаючи обласну програму газозаміщення, оцінили її приблизну вартість. Для цього всі комунальні котельні області розділено на три групи за потужністю: малі – до 500 КВт, середні – до 3 МВт та великі – понад 3 МВт на годину. Для них прийнято типові проектні рішення газозаміщення. Малі котельні планується оснастити пелетними котлами, середні – універсальними твердопаливними котлами типу «Калвіс», а великі котельні будуть переведені на спалювання дерев’яної тріски. Загалом в області понад 800 малих котелень, майже 140 – середніх і більше 100 – великих, як правило – це котельні підприємств теплокомуненерго. Перша черга програми розрахована на 2015-2017 рр. і передбачає передачу в концесію 354 комунальних котелень.
Вартість інвестицій цієї черги сягає майже 3 млрд грн. Зрозуміло, що таких коштів ні в держави, ні в місцевих бюджетах немає. Тому, очевидно, необхідно залучати до реалізації зазначеної програми інвесторів, зокрема зарубіжних. Розробники програми запропонували реальний механізм залучення приватного капіталу в комунальну теплоенергетику передачу котелень у концесію. До речі, Закон України «Про концесії» був прийнятий ще в 1999 р., у жовтні 2010 р. Верховною Радою прийнято Закон України «Про особливості передачі в оренду чи концесію об’єктів у сферах теплопостачання, водопостачання та водовідведення, що перебувають у комунальній власності». Тобто правова база для концесії є достатня, відсутня широка практика. Це в якійсь мірі пояснює, чому і розробники, і депутати облради так довго (більше півроку) затверджують необхідні розпорядчі документи. Але ми надіємося, що до кінця вересня на Волині буде вже повністю запущено механізм концесії першої черги програми.
На практиці це виглядатиме наступним чином. Рада відповідного рівня (сільська, селищна, міська, районна чи обласна), у віданні якої є комунальні котельні, що можуть бути предметом концесії, виключно на пленарному засіданні (вимога Закону) приймає рішення про передачу таких котелень у концесію. Вона ж доручає органу, який уповноважений управляти об’єктом (департамент, управління, відділ, підприємство), провести його організаційно-технічну підготовку до концесії.
Під час цієї підготовки здійснюється інвентаризація майна, впорядкування і відновлення технічної та будівельної документації, незалежна оцінка вартості об’єкта, а також виділення у натурі земельної ділянки, закріпленої за об’єктом.
На наступних засіданнях відповідна рада утворює конкурсну комісію, затверджує конкурсну документацію та оголошує конкурс. Конкурсна комісія визначає строки, розробляє умови, оголошує конкурс шляхом оприлюднення відповідної інформації, склад якої визначений законодавством, та організовує прийом заявок, визначає їх відповідність умовам конкурсу, допускає претендентів до конкурсу, проводить конкурс і визначає його переможців.
Закон встановлює чіткі терміни для подачі заявок і проведення самого конкурсу, відповідно 40 і 90 днів із моменту оприлюднення оголошення про конкурс.
Щодо можливих інвесторів, то близько десятка вітчизняних і зарубіжних компаній зголосилися і очікують кінцевих рішень місцевої влади про оголошення конкурсів.
Багато хто вважає, що концесія – це та сама оренда, але складніша і заплутаніша. До оренди вже всі звикли, вона масово застосовується в господарській діяльності і здається на перший погляд більш привабливою формою державно-приватного партнерства. До речі, і в нашій області до цього часу вирують пристрасті – що краще: оренда чи концесія?
Давайте звернемося до визначень цих понять. Оренда – це платне користування комунальним майном для підприємницької діяльності, тобто отримання прибутку. А концесія – це право управління (будівництво) комунальним майном для задоволення громадських потреб у товарах чи послугах із врахуванням можливих підприємницьких ризиків. Тобто при концесії треба знайти розумний компроміс між громадськими потребами і бізнесовим зиском.
Але це не єдина відмінність. У процесі оренди вносити зміни в майно можна лише за згодою орендодавця, а при концесії – це основна умова передачі майна в управління концесіонеру, тобто покращення майна – обов’язкова умова.
Більше того, при оренді такі покращення є власністю орендаря, а при концесії – концесієдавця. Крім того, терміни дії договорів оренди, як правило, не перевищують 5 років, а концесійні – до 50 років. На час дії договору концесії забороняється приватизація об’єкта концесії, а після завершення такого договору все майно, зокрема придбане коштом концесіонера в рамках інвестиційної програми, переходить у власність відповідної громади. Існують і інші відмінності, але вони не такі принципові.
Таким чином, концесія – форма залучення інвестицій у реконструкцію комунального майна і має значні переваги в цьому плані перед орендою. Тим паче, що вона передбачає обов’язковою умовою у договорі внесення інвестицій, а у випадку з котельнями це якраз і є, на сьогодні, заміна газового теплогенеруючого обладнання на альтернативне. Концесіонер не ризикує, що завтра пільгову ціну теплової енергії відмінять і його інвестиції не повернуться. Закон захищає права концесіонера на повернення інвестиції шляхом зобов’язань концесієдавця компенсувати концесіонеру його витрати через систему цін і тарифів упродовж терміну дії договору концесії, або відшкодувати з бюджету після завершення договору, котрий може укладатися на термін від 3 до 50 років.
Тут виникає проблема: як правильно визначити термін дії концесійного договору і ціну на теплову енергію. Саме для цього при узгодженні істотних умов договору сторони розглядають бізнес-план, який претендент на право отримати в концесію котельню подає до конкурсної комісії. Такий бізнес-план повинен реалізовувати програму технічного розвитку об’єкта концесії, яка є обов’язковою умовою концесійного конкурсу, і повинен відповідати певним вимогам в частині дисконтування в часі доходів і витрат, а також за структурою і змістом відповідати вимогам «Методичних рекомендацій з розробки бізнес-планів інвестиційних проектів», затверджених Наказом Державного агентства України з інвестицій та розвитку 31.08.2010 №73. Зрозуміло, що ціна і термін дії концесійного договору повинні не тільки забезпечити за час концесії повернення концесіонеру вкладених інвестицій, а й дозволити отримати розумний прибуток. У цьому полягає мистецтво планування інвестицій і збереження законних інтересів громади. Лише взаємовигідний для обох сторін договір концесії має шанси бути ухваленим і здійсненим.
Слід наголосити, що закон передбачає термін дії концесійного договору для об’єктів теплопостачання від 3 до 50 років. Фактичний термін визначається під час укладання, виходячи з інтересів сторін. Від коректності розрахунків бізнес-плану залежить термін концесійного договору і ціна теплової енергії. У випадку помилок громада буде переплачувати значні кошти за тепло при завищенні терміну дії договору, або концесіонер не отримає очікуваних прибутків при заниженні цього терміну. Як правило, ні відповідна рада, в управлінні якої перебувають котельні, ні балансоутримувачі комунального майна не мають у своїх штатах висококваліфікованих спеціалістів із бізнес-планування. Тому дуже важливо, щоб концесієдавці використовували своє право і визначали уповноважений орган, який має право надавати додаткову інформацію з питань концесійного конкурсу і який буде робочим органом конкурсної комісії. Для цього можна залучати високопрофесійні підприємства, як правило – комунальні, які будуть здійснювати експертні функції. Тоді ради будуть певною мірою застраховані від грубих помилок, а недобросовісні інвестори не скористаються непрофесійністю конкурсних комісій.
Відомо, що є «вигідні» і «невигідні» об’єкти. Чи не вийде, що великі котельні, що обслуговують бюджетну сферу, заберуть у концесію, а котельні в селах, віддалених районах, котельні, що обслуговують населення, а їх абсолютна більшість, так і залишаться невитребованими? Ця проблема також існує. Це ускладнюється ще тією обставиною, що котельні належать громадам різного рівня, і рішення про їх концесію мають приймати депутати різних рад, але не завжди ці рішення будуть узгоджені.
Тому ми плануємо вирішити це шляхом консолідації рішень рад усіх рівнів шляхом делегування повноважень конкурсних комісій від сільської, селищної, районної та міської до обласної конкурсної комісії, до складу якої з правом вирішального голосу ввійдуть уповноважені представники концесієдавців нижнього рівня. А в порядку роботи обласної конкурсної комісії, який буде затверджено рішенням сесії облради, надається право виставляти на конкурс котельні пакетами (лотами), що будуть поєднувати «вигідні» і «невигідні» об’єкти. До вигідних об’єктів належать, як правило, обласні установи (лікарні, навчальні заклади, об’єкти соціального обслуговування тощо). Комісія зможе враховувати не тільки економічні параметри при формуванні лотів, а й територіальний (галузевий) принцип об’єднання котелень, наявність сировинних (паливних) ресурсів, логістику тощо. Ми надіємося, що депутати різних рад зрозуміють важливість означеної нами проблеми і приймуть зважені та розумні рішення.
Василь ДУТКО,
директор КП «Волиньенергософт».
На фото: одна з котелень у Луцьку.