Допоки світова
спільнота полює за націоналістичними відьмами в Україні, в сусідніх країнах
процвітають великодержавні настрої…
Щось ненормальне відбувається
у світі… Мабуть, не дарма майже 100 літ тому саме на листопадові дні припали
найкардинальніші зміни в суспільно-політичному житті землян та на політичних
картах планети.
Нагадаємо: саме 7
листопада 1917 р. (за старим літочисленням – 25 жовтня) у Петрограді відбувся,
за визначенням Володимира Лєніна, «Жовтневий переворот», а через рік – 11
листопада – в Комп’єнському лісі французький командувач військами Антанти в
Європі генерал Фош прийняв капітуляцію від представника кайзерівської Німеччини
статс-секретаря, що безнадійно програла Першу світову війну. Тоді рухнули не
тільки імперії, але й столітні традиції. А свобода та незалежність, як бачимо
зараз, є дуже важким тестом на випробування людей і країн. І не всі здатні
скласти цей екзамен успішно…
Жовтень і листопад
року нинішнього знову виявилися гарячими. Після масових заворушень у столиці
Росії Москві, що відбулися після вбивства «особою кавказької національності»
молодого місцевого жителя, обурені люди не просто вийшли на мітинг. Вони,
підігріті неодноразовими заявами фактично всіх недавніх кандидатів на посаду
московського градоначальника про необхідність посилення боротьби з незаконними
мігрантами, почали вимагати… депортації кожного, хто не є представником
корінного населення, або, як колись казали українські націоналісти, «титульної
нації». Далі в рамках щорічного «Русского марша» в «Першопрестольній» відбулися
мітинги та демонстрації, де радикально налаштовані росіяни вимагали привілейованого
ставлення своєї влади виключно до росіян та припинення потоку мігрантів із
інших країн.
Ще далі пішли
радикально налаштовані прихильники правих ідей в іншого нашого сусіда – Польщі.
11 листопада, маскуючись під відзначення Дня незалежності, від 50 до 100 тис.
осіб із усієї країни влаштували у Варшаві не тільки масові марші, але й великі
безлади, що завершилися сутичками з поліцією. Мало того: хулігани підпалили
будку для сторожа на вході в російське посольство… І хоча МЗС Республіки Польща
оперативно засудили деструктивні дії праворадикалів, неприємне відчуття від
«Маршу незалежності» залишилося. Така ж риторика нетерпимості до інших народів,
аналогічні заклики про «Польщу для поляків», врешті-решт, бійки з
правоохоронцями. Чи не є це логічним наслідком тривалої історії з
«розкручуванням» «карти Волинської трагедії», коли вже з початку нинішнього
року в масовій свідомості звичайних польських обивателів з усіх усюд
насаджувався викривлений стереотип виключно бандитського образу українців?
У Німеччині, яка за часів Другої
світової війни запам’яталася українцям нелюдським окупаційним режимом та
зневажливим ставленням до місцевого населення (таблички з написами «Тільки для
німців» були звичною справою в кінотеатрах, ресторанах, готелях, у вагонах
потягів і т. д.), з проявами реваншизму та великодержавного шовінізму навчилися
боротися чи не найефективніше в Європі. Проте й тут періодично виявляють
різноманітні неонацистські групи, котрі намагаються переглянути сучасні
демократичні традиції ФРН та повернути цю країну в прірву тоталітаризму. В
усякому випадку, затримана поліцією профашистська група «Націонал-соціалістичне
підпілля», як встановило слідство, не тільки намагалася поширити свої ідеї
мирним способом, але й готувалася до фізичного знищення одного з німецьких
канцлерів…
Чому ж праворадикальні настрої стають
все привабливішими для все більшого числа європейців? Причин кілька. По-перше,
планетарна глобалізація за дуже короткий проміжок часу намагається зруйнувати
традиції, що визначали спосіб життя людей упродовж цілих тисячоліть. Зміни
відбуваються скоріше, ніж їх здатен сприйняти та «переварити» розум людини.
Хтось спокійно реагує на інтернаціоналізацію жителів планети, яка стирає грані
між країнами та народами, а хтось починає обурюватися та протестувати. І коли
пригальмовується процес цивілізованого ставлення суспільства до представників
«титульної нації» та «ліміти», коли різноманітні політики задля досягнення
чергового успіху на виборах роблять ставку на радикалізацію громади та
притягнення найбільш активних її представників у табір своїх прихильників, відбувається
неминучий процес «мильної бульбашки»: вона збільшується в розмірах доти, доки
не вибухає під впливом внутрішнього тиску…
Тому і «Русскій марш», і «Марш
незалежності», і подібні акції в інших європейських країнах (у тому числі і в
нашій) насправді не є чимось мізерним та нікчемним, чимось, що не вартує уваги.
Бо всі великі потопи починалися з дрібних краплинок. А всі революції та
диктатури – з агресії та жорстокості.
Володимир ДАНИЛЮК.