Фінальна частина чемпіонату України серед ветеранів 35+. Чи варто їхати 750 км, щоб у складі чотирьох учасників лише один матч зіграти?
Як відомо, Федерація футболу України займається
проведенням різноманітних турнірів. Серед них важливе місце займають і
ветеранські, адже досвід і приклад довгожителів «гри мільйонів» – найкраща
реклама здорового способу життя його шанувальників та популяризації футболу.
Але якщо в багатьох попередніх випадках (в тому
числі й на Волині) зусиллями представників ФФУ і місцевих ентузіастів вдавалося
проводити подібні змагання на гідному рівні з адекватним представництвом команд
суперників, то рішення «керівної і спрямовуючої футбольної сили» організувати турнір
гравців віком понад 35 років у м. Долинська Кіровоградської обл. із самого
початку видалося дивним…
Хоча б тому, що статус міста в цього населеного
пункту – доволі умовний. Ще в царські часи воно виникло як залізнична станція,
біля якої з роками виникла житлова забудова. Зараз у Долинській живе менше 20
тис. мешканців…
Ось в такій «футбольні столиці» ФФУ і вирішила
провести представницький турнір загальнодержавного рівня. Хоча, змагання
ветеранів 35+ статус усеукраїнських теж не заслуговують: роками ні в груповій
стадії, ні в фінальній не беруть участі представники 17 областей України, що
робить їх фактично містечковими і провінційними…
Та представники Волині зазвичай беруть активну
участь у всіх турнірах майстрів шкіряного м’яча в усіх вікових групах. Тож,
вигравши групову стадію, 6 жовтня вирушили на Схід. Для забезпечення змагань
Федерація футболу Волині надала чверть необхідної для поїздки суми, основну
частину забезпечив президент аматорського чемпіона Волині, клубу «Луцьксантехмонтах
№536» Ігор Чорнуха.
В нашій області зробили все, щоб допомогти
футболістам 35+ успішно виступити в Долинській. Навіть календарну гру між
«Луцьксантехмонтаж №536» і боратинською «Ласкою» перенесли на пізніший термін,
адже в складі збірної виступало разом із Ігорем Чорнухою п’ять футболістів. Та
й голова ФФВ Віталій Кварцяний постійно підтримував нашу команду в телефонному
режимі…
Тож на турнір прибули: Вячеслав Голюк, Ігор Чорнуха,
Ігор Мосурець, Олександр Круцкевич, Юрій Дмитрук, Олександр Антонюк, Петро
Назарук, Андрій В’юник, Тарас Кабанов, Леонід Єфремов, Віктор Мацюк, Андрій
Главацький, Василь Кохановський і Дмитро Перванчук.
І як же ж виступила наша команда? Про це редакція
спочатку довідалася в Ігоря Чорнухи:
«За спортивним принципом у фінальній стадії мало
бути 4 команди: Кривий Ріг, Одеса, Маріуполь і наш «Ветеран-Луцьк». Але
представники Донеччини з невідомих причин в останній момент відмовився брати
участь: чи то не вирішили фінансові, чи організаційні проблеми, чи ще з якоїсь
причини. Тому замість ветеранів із Маріуполя організатори виставили місцеву
команду з м. Долинська Кіровоградської обл., яка з тріском програла першу гру з
одеситами, а на наступний день взагалі не прийшла на турнір…».
Тому фактично волиняни провели в фіналі лише один
поєдинок із Кривим Рогом. Як виявилося, в складі суперника виступали
кваліфіковані футболісти з усієї України. Мало того – навіть білорус виступав
за команду суперника! І хоча суддівство було негативним до наших земляків,
програючи з рахунком 0:2, волиняни переламали хід подій на свою користь і забили
гол у ворота суперника. Ще б трохи, і рахунок був би як мінімум нічийним, а так
– 1:2 на користь «збірної України» під егідою Кривого Рогу.
Оскільки через неявку футболістів «Граніту» з Долинської
організатори присудили волинянам технічну перемогу, то в загальному заліку наші
посіли 3 місце в турнірній таблиці. Перше здобув одеський «Рішельє», який
виграв 1:0 у «Ветерана» (Кривий Ріг).
Але позитивних емоцій від «бронзового фінішу» нема.
Щоб дістатися до фіналу, як повідомив заступник голови Федерації футбьолу Волині та активний учасник команди Василь Кохановський, «Ветеран-Луцьк» змагався з однолітками з міст Умань і
Тернопіль. В обох суперників виграв, тож і розраховував на цікавий турнір у
фінальній стадії.
«Участь у подібних змаганнях – це ж не лише футбол.
Цікаво ознайомитися з інфраструктурою того чи іншого міста, змістовно провести
час, – каже Ігор Чорнуха. – А в Долинській нічого подібного немає і, мабуть, не
скоро буде. Побутові умови – також примітивні: нас поселили в якомусь старому
гуртожитку… І можна було б цим усім змиритися, якби ми потрапили на справжній
турнір, а не на його бліду тінь! Ми дуже гордимося своєю командою! Усім гравцям
треба подякувати, що погодилися їхати так далеко на змаганням, і їхнім родинам,
що з розумінням погодилися їх відпустити, але ми ж – команда, яка була налаштована
на спортивну боротьбу, а опинилася в ролі туристів у якійсь периферії, де крім
паровоза на монументі немає на що навіть подивитися!».
Отже, Федерація футболу України забула про
ветеранський футбол. І якщо майбутні турніри будуть проводитися так, як пройшов
фінал вікової групи 35+, то може статися, що в майбутніх змаганнях взагалі не
братиме участі жоден колектив. А який сенс?
Відповідь на цю ключове питання треба почути не лише
від присутніх у м. Долинська віце-президента Асоціації ветеранського футболу
України Петра Чілібі та відповідального секретаря цієї організації Віталія
Кулібабенка, але, насамперед, від керівництва ФФУ на чолі з Андрієм Павелком,
який у час проведення фіналу 35+ якраз святкував свій день народження.
Роман УСТИМЧУК.
На фото з відкритих джерел: паровоз на п’єдесталі в
м. Долинська як символ допотопної організації турніру.