Навіть через 4 роки після кривавих
подій на столичному Майдані правоохоронці не можуть однозначно відповісти, хто
ж убивав людей по обидва боки барикад у трагічні дні лютого 2014-го…
Насамперед, сумуємо за чотирма представниками Волині, яких убили в м. Києві
під час спроби штурму Адміністрації Президента на шляху від Майдану
Незалежності по вул. Інститутській до вул. Банкової. Це Едуард Гриневич, Іван Тарасюк, Сергій Байдовський і Василь Мойсей…
Вічна пам’ять цим юним, відважним та непідкупним Героям!
Що невеличка частина «беркутівців», які не встигли втекти в Росію і
окупований нею Крим, досі знаходиться під слідством, а прокурори та судді
намагаються встановити, чи справді вони причетні до вбивства понад 100 людей на
Євромайдані, то це загальновідомий факт. Хоча, звичайно, так і не ясно, чому
навіть через 4 роки суспільство не знає правди, а рідні полеглих досі їздять за
свій кошт у столичні суди, де крім кривди нічого досі нема…
Але як знайти відповідь і на інше запитання: хто стріляв у міліціонерів, які
знаходилися в урядовому кварталі? Серед них, до речі, була й група
командированих у столицю волинських силовиків, які відмовилися брати участь у
злочинах проти народу, через що навіть були заблоковані «колегами» зі східних
областей України та Криму.
Коли вони повернулися додому, активісти на чолі з тодішнім очільником
«Правого сектора», а нині депутатом Луцької міськради Павлом Данильчуком, 23 лютого 2014 р. влаштували їм незабутній
прийом. «Беркутні» наказали зібратися на Театральному майдані, де їх виставили
на сцені Євромайдану. Потім по черзі опричників режиму Януковича викликали до
мікрофону та примушували розповідати, чим насправді займалися в Києві…
Напруженість ситуації була максимальною ще й тому, що допит «беркутівців»
відбувався одразу після поховання в м. Луцьку на Меморіалі «Вічна Слава» одного
з полеглих євромайданівців – Василя
Мойсея.
Тож один за одним вчорашні силовики, а на той час – негідники, підходили до
розбурханого натовпу, який вимагав негайного самосуду, і просили прощення. Вони
висловлювали готовність сприйняти гідне покарання, а також – прямо на сцені писали
рапорти про звільнення з служби в органах внутрішніх справ. Насамкінець їх
ставили на коліна.
Щоправда, в тому публічному діалозі
чотирирічної давнини був ще один особливий момент. Коли спікер заходу Павло Данильчук запитав в одного з
«беркутні», ким він служив в міліції, той повідомив, що… снайпером.
Майдан грізно загомонів.
Чоловік середнього віку пояснив, що в Києві зброї в руках не тримав, а разом
із іншими волинянами просто стояв на варті якоїсь урядової споруди.
Народ не повірив.
Тоді «беркутівця» запитали, чого це він тримається за бік?
Він підняв куртку, і всі побачили бинти, які набрякли кров’ю…
«По мені стріляли!», – сказав.
«Хто?!», – негайно пролунало запитання.
«Я й сам хотів би це знати…», – цими словами завершився діалог із
міліціонером.
Дійство тоді завершилося появою на сцені тодішнього заступника начальника
УМВСУ полковника міліції Володимира Поліщука. Він заперечив, що волинський «Беркут»
стріляв по мітингарях у Києві. На уточнююче запитання, припустив, що це міг
бути спецпідрозділ «Сокіл» (підпорядковувався облуправлінню по боротьбі з організованою
злочинністю).
Володимир Полішук вибачився, але на коліна не став. Тоді йому це «допомогли»
зробити силою…
А на 18.00 запрошення повторити каяття «Беркута» співробітники «Сокола»
проігнорували…
З тих пір ні сам поранений, ні інші так і не знають, хто ж тоді стріляв та
вбивав… І раз не відомо, хто віддав наказ і хто його виконав у справі полеглих
Героїв «Небесної Сотні» (офіційно, бо люди вже й так зробили висновок, хто це
був!), то чи можемо ми розраховувати на правду з приводу понад 20 убитих під
час подій Революції Гідності в м. Києві міліціонерів та майже півсотні
поранених?
Сумнівно.
Бо чим далі, тим більше прізвищ випливає серед підозрюваних в організації та
виконанні братовбивчого кровопролиття. Сергій
Пашинський, нинішній нардеп, раніше – секретар РНБОУ, а ще раніше – один із
координаторів Євромайдану в м. Києві, якого під час Революції гідності
активісти затримали на Хрещатику в автомобілі зі снайперською гвинтівкою –
найбільш одіозний із цього сумного переліку. Але були й інші. Ті, що стріляли
спочатку в «беркутню», а потім – у «майданутих». Щоб ще більше підняти градус
протистояння…
Генеральна прокуратура 15 лютого ц. р. повідомила про підозру у вбивстві
двох правоохоронців та завданні вогнепального поранення одному з мітингарів на
Майдані у 2014 р.
Про це в інтерв’ю виданню «Інтерфакс-Україна» розповів начальник
департаменту спецрозслідувань Генпрокуратури України Сергій Горбатюк. Однак, він відмовився називати ім’я цієї людини
«Поки нічого не можу про нього сказати, але це необхідна процедура для
встановлення істини, в тому числі, обставин вбивства протестувальників».
Він також заявив, що в ГПУ немає інформації про участь спецслужб Росії у
розстрілах на Майдані.
«Поки немає даних про безпосередню участь конкретних представників спецслужб
РФ у якихось силових діях. У ЗМІ є інформація, що хтось бачив шеврони, чув
говір, ще щось. Але показань свідків про це немає!», – зазначив начальник
департаменту спецрозслідувань Сергій
Горбатюк.
Отже, правда про розстріли на Майдані взимку 2013-2014 рр. досі не відома.
Хто її зберігає за сімома замками?
Роман УСТИМЧУК.
На фото порталу «4 Влада»: один із «беркутівців»
під час каяття на колінах, 23 лютого 2014 р., Театральний майдан м. Луцька.