Бориса дістала… тополя. І таке буває. Щодня повз
неї на роботу велосипедом прямує. Він би
й сто літ не помічав того чорного скелета, аж ні – сухе гілляччя, посноване
омелою, нависло над самісіньким тротуаром. Ось-ось на голову кому гепне. «Мо,
хто зріже?» – задумався якось чоловік.
Більше йому такі думки до голови не лізуть, бо
тополя виявилася – стратегічного призначення. І не тільки тому, що росте вона
на території Луцького військового лісництва.
На вул. Героїв УПА обласного центру, там, де
нині згадане військове лісництво, під час окупації були німецькі конюшні… Тепер
же таке враження, що не те, що коні, а чорти водяться.
Поміж хащів – тополя. Давно суха. Але
чималенька. Саме вона змусила лучанина Бориса Третевича з літа (!) оббивати
пороги різних інстанцій. Чоловік наївно думав, що у нас досить звернутися з
проханням зрізати підступне дерево – і його одразу ж зріжуть. Насправді, навіть
загроза людському життю (а попід деревом щодня ходять люди та їздить транспорт)
для чиновників – не аргумент.
«Прийшов до вас, бо вже не знаю, куди йти… –
заговорив загадками Борис Третевич з порогу редакції. – Спочатку звернувся в
обласне МНС. Там зауважили, що тема стосується міського підрозділу. Ну нехай… Луцькі
надзвичайники мене вислухали і, на диво, сказали: «Без проблем». Попросили
тільки пронести заключення з міськради, що ту тополю треба і головне – можна
зрізати».
З тим усім подався Борис Михайлович у
департамент ЖКГ. Кажуть: комісію треба. …Та до комісії діло не пішло.
«Наступного разу мені секретарка чи хто там чітко заявила: ви до нас, мовляв,
не ходіть. Підіть, каже, ліпше… в Міноборони. То їхня тополя!».
Так далеко Бориса Михайловича ще ніхто не
посилав… Але лучанин трапився чиновникам міцненький: заяву на ім’я директора
департаменту житлово-комунального господарства Луцького міськвиконкому Івана
Кубіцького все ж залишив. Останнім рядком додав: «Прошу не затягувати з
бумагами, бо загроза з кожним днем зростає». Відповіді – чекає. Тополя –
стоїть.
Те, що в усій цій історії – не в тополі справа,
зрозуміло не тільки Борисові Михайловичу.
Скільки не пробував чоловік достукатися до
представників установи, дарма. Там, як кажуть, «всі пішли на фронт». Військове
ж лісництво як-не-як. Хоча… У всесвітній павутині ця Луцька структура значиться
підрозділом державного підприємства «Львівський військовий лісокомбінат». І це
аж ніяк не заважає тому самому Луцькому військовому лісництву бути… приватною
власністю.
На яких фронтах воює приватне лісництво, що опинилося на місці
колишньої конюшні та пригрілося під крилом нашого Міноборони, поки з-під
паркану сухостої людям на голову мало не падають, можна дізнатися… хіба що у
прокуратурі.
От тобі й на: щоб тополю суху зрубати, треба
мало не благословення міністра оборони отримати, а на сотні столітніх дубів, за
незаконну вирубку яких обласна прокуратура з нагляду за додержанням закону у
військовій сфері порушила цьогоріч аж два кримінальних провадження за фактом
зловживання службовими повноваженнями, «індульгенції»
військові лісники не просили. Дивина!..
Олена ЛІВІЦЬКА.
На фото Бориса ТРЕТЕВИЧА: неприступна тополя сохне, але не здається.