Хто йде, хто заїздить у смт Колки, що на Маневиччині, мимоволі зиркне наліво і побачить там… червоного красеня на п’єдесталі. То – пам’ятник «Першому трактору». А що: чим вам не претензія на унікальність?!
У цього трактора без здатності їздити та працювати історія, якій позаздрить будь-який новенький китайський. Звісно, зараз такою технікою вже нікого не здивуєш (хоча ні, погодьтеся, люд би ще як здивувався, якби таке їхало колківською дорогою). Але колись подивитися на «гостя», присланого в наші краї зі Сходу України, збіглося всеньке село.
А було все так: після того, як у вересні 1939-го на Волинь прийшли ряданські «визволителі» і водночас знамениті господарники, почалося створення колгоспів. Логічно, що одразу виникла потреба спочатку в організації, яка мала б сільськогосподарську техніку: трактори, комбайни, машини для обробітку ґрунту та збирання врожаю, – а потім – і в ремонтній базі для цих роботящих машин. Так з’явилася машинно-тракторна станція (МТС), яка спочатку облаштувалася в с. Чорторийськ, а потім переїхала в колишній районний центр – уже згадане смт Колки. Тут у 1940-му почалося будівництво ще й підприємства з ремонту сільськогосподарської техніки.
Не минуло й року, як навколишні села облетіла звістка: «Із залізничної станції в Чорторийську у новостворену Колківську МТС через Розничі проїжджатиме колона тракторів, надісланих зі східних областей України». Один із перших трактористів селища – Володимир Дубинович – згадує, що тоді надіслали 5 тракторів ХТЗ та 6 «Універсалів». Усі жителі села й округи збіглися дивитися на це «восьме чудо світу». Очевидці пригадують, що діти плакали, а старі люди хрестилися. Заворожено стояли в перших рядах Володя Дубинович, Павло Мартинець та Янек Хорушкевич. А згодом саме вони, закінчивши 1940-го короткотермінові курси при Колківській МТС, сіли на трактор – і на колгоспних нивах закипіла робота.
Проте не довго довелося новенькій техніці милувати слух жителів району та полегшувати їх роботу – втрутилася війна. Щоб трактор не дістався фашистам, Володимир, Павло та Янек розібрали його і сховали частинами хто де міг. Після визволення Волині МТС (прохання не плутати з назвою сучасної компанії, – авт.) було відновлено. Дивно, але факт: трактор Дубиновича пролежав у землі понад 3 роки! І хоч би тобі що! Вже ніхто й не сподівався, що знову запрацює його мотор, але ж ні! Вірний своєму сталевому коневі Володимир Дубинович не залишив бойового товариша в біді, або ж пак – гнити в болотистій волинській землі.
– Коли в 1944 році я знову почав працювати на МТС, там був лише один трактор. Я згадав про закопаний «Універсал», розповів про нього. Через деякий час ми відкопали частини трактора і склали його з допомогою військових. Тепер у нас було два «Універсали», – згадує Володимир Дубинович.
Раму знайшли у дворі, де жив Янек Хорушкевич, двигун розшукали в ярузі, де його приховав Павло Мартинець, а решту механізмів – у різних місцях. Ось так сталевий кінь знову вирушив борознити колгоспні поля. Цього разу за кермо вірного друга Володимир Дубинович сів із Олексієм Петруняком, адже Павло Мартинець загинув на війні. Ще понад 20 років чесно служив «Універсал – 2» колгоспникам.
1946-го у колгоспи району почали надходити трактори СТН і СТЗ-ВАЗ, а в 1948 р. – дизельні. З 1955-го в МТС прийшли нові трактори «Сталінець». Колісний «Універсал-2» уже не міг іти в ногу з часом і конкурувати з потужними новинками, проте ніхто й не думав звалювати його на купу брухту. Нове життя йому дали, піднявши на п’єдестал біля центрального входу в тодішнє Колківське районне об’єднання «Сільгосптехніка»!
«Я добре памятаю, як встановлювали пам’ятник «Перший трактор». Це було 1967-го», – розповідає Володимир Дубинович.
Було йому тоді 27 літ, почесний вік як для трактора, та ще й три роки в землі, мабуть, давалися взнаки. Зараз йому вже 75, а він іще досі гордо піднятим кермом тримає свою варту в містечку. Раніше, щоправда, його будні були веселіші, адже напроти стояв пам’ятник серпу та молоту, може, коли-не-коли й словечком перекидалися.
На відміну від пам’ятників, світ не стоїть на місці, тож давно вже немає ремонтної бази, та й колгоспи залишилися лише в пам’яті. Натомість є цукеркова фабрика (ото взяли моду на шоколадне виробництво). Лишається сподіватися, що жити першому трактору від таких змін стало солодше.
Як пощастить, то щонеділі радують його старечі залізні кістки молодята, які традиційно біля нього фотографуються, а ще час від часу навідуються випускники. Буває, дає ветеран себе осідлати дітлахам, для яких особлива втіха викарабкатися на постамент і відчути себе трудівниками-трактористами.
Не страшні нашому старожилові ні дощ, ні сніг, лише б час від часу фарбували, а так… Гордості та величі йому не позичати, як і всім колківчанам. Отож, будете в селищі – поклоніться ветерану, а він статечно усміхнеться і благословить вас у дальшу дорогу, ще й, якщо пощастить, помахає на прощання рукою-колесом.
Тетяна ЛІТВІНЧУК.
