Проведення фестивалю повстанської пісні «Криївка Перця», який вже втретє відбудеться на теренах Цуманської об’єднаної територіальної громади Ківерцівського р-ну, стає доброю традицією. Але ця подія наштовхує на зовсім інші роздуми: чи не перетворюємо ми серйозні справи на чергову шароварщину? І чи театралізовані дійства не шкодять відродженню історичної самосвідомості громадян?
Отже, трохи історії. Торік велелюдне дійство відбувалося в с. Холоневичі, звідки був родом славетний провідник надрайонного проводу ОУН та керівник останньої активної в цих краях боївки УПА Василь Чепелюк («Перець»). Цьогоріч фестиваль проведуть 23 вересня в с. Липне Ківерцівського р-ну.
«Місце проведення одноденного фестивалю – садиба, на території якої існувала повстанська криївка, що прихистила відомого вояка УПА Василя Чепелюка, на псевдо Перець, та його побратимів.
явлено підрозділом НКВД, відбувся бій, із якого вийшли живими усі повстанці. Для того, щоб наочно продемонструвати бойові дії, у цих місцях відбудеться реконструкція», – зазначили в прес-службі Національного природного парку «Цуманська Пуща».
Організаторами «Криївки Перця» виступають Ківерцівський національний природний парк «Цуманська пуща», адміністрація Цуманської ОТГ Ківерцівського р-ну та інші державні установи, за підтримки департаменту інфраструктури та туризму облдержадміністрації та ГО ВМР «Національний Альянс».
«Програма заходу дуже насичена: виступи відомих українських музикантів та народних колективів Ківерцівського району; лотерея з хорошими призами; патріотична фотозона та природнича фотовиставка; українська народна кухня; реконструкція бою УПА проти НКВС у відтворенні Військово-історичною групою «Азимут» та можливість сфотографуватися із реконструкторами; екскурсії на «Перцеву гору»; лекції та практичні заняття на патріотичні та екологічні тематики від громадських організації та працівників Ківерцівського НПП «Цуманська пуща»; українська дискотека біля вечірньої ватри», – деталізував оргкомітет.
То в чому ж пересторога?
На превеликий жаль, у підходах до вшанування світлої пам’яті борців за створення Незалежної України все відчутніше проступають мотиви шароварщини і фестивальщини. І ці явища мають дуже віддалений стосунок до істинності історичних подій, що в свою чергу викривлює сприйняття нинішніми поколіннями правди про наше спільне минуле.
Слід нагадати, що тема відродження світлої пам’яті про Василя Чепелюка належить мені як головному редакторові «Волинської газети» та на той час членові Громадської ради при облдержадміністрації. Застосовував ці скромні повноваження, бо, на жаль, Волинський «Меморіал» не перебував в активній фазі своєї діяльності.
Оскільки в с. Холоневичі проживають близькі родичі, то саме вони першими й розповіли про «Перця» – молодого та рішучого односельчанина, котрий, починаючи з 1944-го і аж до моменту героїчної загибелі в 50-их, наводив жах не лише на великий гарнізон енкаведистів, що розміщувався в колишньому панському маєтку, але й на всіх червоних окупантів та їхніх прихвоснів усієї Цуманської округи.
Потім була ретельна праця в архівах, яка дозволила встановити історичні факти кількох бойових зіткнень за участі Василя Чепелюка та його побратимів. Стали відомими й деякі обставини його смерті: зрадники виказали чекістсько-військовій групі місцезнаходження останньої криївки «Перця» в лісі неподалік с. Липне. Схованку оточили. Запропонували повстанцям здатися, а у відповідь – постріли. Тоді учасники облави приступили до ліквідації криївки. Але «Перець» та досі невідомий вояк УПА підірвали себе ручними гранатами…
Бездиханні тіла привезли в с. Холоневичі на опізнання. Та навіть рідна мати повстанця відмовилася підтверджувати, що це – саме Василь Чепелюк…. Енкаведистська вантажівка повезла їх у смт Цумань, де розміщувався райвідділ чекістів… На цьому доля «Перця» губиться в мороці минулого, бо архівні документи, котрі могли б прояснити, де ж карателі закопали тіла повстанців, вивезені в Москву…
Цей факт, до речі, ще раз підтвердив велику проблему, яку в області ніхто, по суті, вирішувати не хоче.
Неодноразові запити до органів влади різних рівнів із проханням повідомити, де саме на території Волині закопували вбитих під час бойових дій учасників ОУН і УПА завершувалися нульовим результатом. Ніхто не хоче займатися серйозною пошуковою роботою, фестивалити і піаритися за бюджетні кошти – набагато легше…
Але відсутність інформації про місце поховання «Перця» та його побратима зовсім не завадила гідно вшанувати їхню пам’ять. Тож 4 роки тому з ініціативи автора цих рядків, за підтримки першого заступника голови облради, свободівця Олександра Пирожика лісівники Ківерцівщини за дорученням тодішнього начальника облуправління лісового та мисливського господарства Василя Мазурика облаштували в заповідному куточку лісу між с. Холоневичі і Липне на місці, де під час бою з НКВДистами в криївці поліг смертю хоробрих Василь Чепелюк і його побратим, було встановлено пам’ятний хрест із відповідним написом, облаштовано прилеглу територію. Освятило хреста духовенство УПЦ Київського патріархату на чолі з благочинним Цуманської округи, протоієреєм Тарасом Манелюком у присутності єдиної доньки Героя – Лідії Літвінцової та її дітей і онуків.
А потім ініціативу вшанування «Перця» перехопила адміністрація новоствореного НПП «Цуманська Пуща». Патріотизм – добре. Велелюдність – ще краще. Але це далеко не все, що вимагається в подібних випадках та ще й у такому насиченому на історичні події районі, як Ківерцівський.
Все почалося ще позаторік, коли організатори фестивалю повстанської пісні «Криївка Перця» спробували відтворити бій біля липненської криївки Василя Чепелюка. Дійсно, таких зіткнень із карателями вояки УПА проводили тут чимало, а під час однієї навіть був убитий місцевий житель, який намагався показати червоним окупантам, де саме переховуються повстанці… А що побачили сотні людей? Їм показали перемогу зондеркоманди військ МВД і чекістів та масову загибель вояків УПА… Насправді такого ніколи не було!
– Знову наших хлопців побили! – тільки й сказав один із літніх селян, який дивився за цим маскарадом.
Дивні речі продовжилися й торік, але вже в рідному селі Василя Чепелюка – Холоневичах. Тут на базі старого панського маєтку, де в повоєнні роки перебував радянський військовий гарнізон, переодягнуті в стару уніформу учасники театралізованого дійства показали, якою була переможна для вояків УПА сутичка з гітлерівськими десантниками…
І все це прекрасно, якби не одне «але»: насправді ні в с. Холоневичі, ні в с. Липне під час Другої світової війни ніяких німецьких військ і близько не було! Не висаджувалися на цих поліських землях і десантники вермахту… Насправді тут розміщувалася лише цивільна окупаційна влада на чолі зі старостою-українцем і було кілька поліцаїв. Відтак, реальні на той час вояки УПА апріорі не могли воювати з гітлерівськими підрозділами… Вони, звичайно, здійснювали напади на окупантів у смт Цумань, вступали в бої з мадярськими військовими підрозділами, що охороняли залізницю сполученням Рівне-Луцьк, несамовито боролися з «народними месниками» з числа головорізів загону спецпризначення НКГБ СССР під командуванням полковника держбезпеки Дмітрія Мєдвєдєва, який окопався в урочищі Лопатень між сусідніми с. Берестяне і Журавичі, але точно не брали участь у зіткненнях із десантниками…
Натомість у 1943-1944 рр. тут справді лунали постріли та лилася людська кров. Її ріка стала продовженням тоненького струмочка, в який відійшли в небуття поодинокі єврейські родини, які жили в цих селах. Були люди – і щезли. Ніхто й пригадати не здатен, хто і де їх убив…
Та чисельнішою була польська громада. І саме вона, як і мирні українці, стала заручницею польсько-українського конфлікту, який ми називаємо «Волинською трагедією», а в сусідній країні – «Волинською різаниною».
Про проживання тут поляків наразі нагадує лише великий металевий хрест на місцевому кладовищі. А 75 років назад усі були живими… І навіть відвідували вже неіснуючий римсько-католицький костьол…
Влітку 1943 р., коли відбувся апогей протистояння. Василь Чепелюк ще мирно жив у рідному селі та участі в УПА не брав. Натомість тут боролися між собою інші сили, тож значна частина польських біженців перебралася в с. Пшебраже Ківерцівського р-ну (нині – с. Гайове), де отаборився кількатисячний озброєний загін т. зв. Польської самооборони під командування Генрика Цибульські. Хто не встиг евакуюватися, той загинув… Причому, відбувалася ця бійня на тлі регулярних рейдів «самооборонівців» із Пшебраже, які діставалися грабунку та вбивств українців навіть у с. Холоневичі, ледь не за 30 км від місця своєї дислокації!
Власне, «пляцувка» в с. Пшебраже «прославилася» ще кількома, як мінімум, ганебними епізодами в своїй історії. По-перше, як написав у спогадах сам комендант, вони отримали достатню кількість зброї та боєприпасів у м. Ківерці від… німців. По-друге, «самооборона» регулярно спільно з диверсантами Дмітрія Мєдвєдєва воювала з відділами УПА. Найбільші бої, до речі, відбулися біля с. Журавичі і Тростянець усе того ж Ківерцівського р-ну…
Що цікаво: цього року в рамках проекту «Криївка «Перця» Військово-історична група «Азимут» в с. Липне продемонструє, яким міг бути тристоронній бій УПА проти підрозділів НКВД і нацистських формувань. І – черговий історичний провал. Бо, виходячи не з дитячих вигадок інсценізаторів та організаторів, а з реальних історичних фактів, доцільніше було б продемонструвати цілком реальне боєзіткнення часів Другої світової війни, де з одного боку були відділи УПА, а з другого пліч-о-пліч – польські збройні формування та підрозділи НКГБ СССР.
Власне, все це відбувається не лише через незнання подій минулого та їхнє викривлене висвітлення навіть в українській історіографії (не кажучи вже про закордонні джерела!), а й тому, що навіть на реальних земельних ділянках досі існують історично-архітектурні об’єкти незрозумілого статусу у суперечливого ідеологічного спрямування.
Що відбувається в створеному ще за часів СССР «музеї партизанської слави» в сусідньому урочищі Лопатень?
Для кого існують ці старі землянки та фотостенди з ворогами української державності? Чому на збереження цього вогнища сталінського тоталітаризму досі використовуються державні кошти?
З допомогою української сторони поляки також змогли зафіксувати свою присутність у с. Пшебраже, ще в 2001 р. отримавши дозволи на спорудження тут меморіального комплексу на честь «самооборони» Генрика Цибульські. І досі Польська держава та її інституції дбають про його належний вигляд, всіляко наголошують на його статусі «військового», хоча учасники озброєної «пляцувки» навіть офіційно до Армії Крайової чи Армії Людової тоді не належали. Та й, як зазначив краєзнавець та дослідник Іван Пусько, на тих могилках покоїться прах і десятків українців.
Тому «тристоронній бій» лише вершина айсбергу величного комплексу проблем, протиріч і невирішених завдань. Настав час робити правильні висновки. І – реалізовувати їх.
Від редакції. Волинський «Меморіал» імені Василя Стуса поділяє точку зору автора цієї публікації та переконаний, що подібних суперечливих моментів у цивілізованому ставленні до подій Другої світової війни на Волині накопичилося чимало і в інших районах області. Відтак, спільно з громадськістю буде їх вирішувати системно і наполегливо.
Володимир ДАНИЛЮК.
На фото Богдана ГОНЧАРУКА, Романа УСТИМЧУКА та прес-служби КНПП: на місці загибелі Героїв УПА. реконструкція бою УПА, Вермахту та НКВДистів у с. Липне та Холоневичі; польський меморіал в с. Гайове (Пшебраже); в урочищі Лопатень…