«Це було на Волині»

Так-от, одного разу у всесвітній павутині наштовхнулася на пісню «Це було на Волині» з підзаголовком – «Народні пісні с. Богодуховка Павлоградського р-ну Омської області». Дивина, та й годі! Про Волинь – у глибинці Росії! А бабусі так гарно співали українською:

То було на Волині,

Де калина росте,

Там цвітуть чорнобривці,

Рута-м’ята цвіте.

Можливо, тоді подумалося, хтось із цих стареньких родом із нашого краю? Як було б добре налагодити контакти! Стала шукати інформацію про Богодуховку. Виявилося, населений пункт із такою назвою є і на території України, в Черкаській області. Перші переселенці з України прибули в Сибір наприкінці 1905-го, коли надворі стояла пізня осінь. Це були малоземельні селяни переважно з Полтавської, Херсонської, Харківської, Черкаської губерній. Побудуватися до перших морозів не встигли, тому зимувати довелося у сусідньому селі. А на весну взялися до роботи. Коли вималювалася перша вуличка, староста зібрав таке собі віче, де обговорювали, як же назвати поселення. Розумом та вмінням писати з-поміж усіх виділявся селянин Приходько. Саме він запропонував наректи це місце Богодухівкою, так само, як його рідне село в Україні. Усі погодилися, адже багато переселенців було саме звідти. А вже 1908-го збудували першу 4-річну школу. Зараз у с. Богодуховка мешкає 1100 людей, і це переважно українці. До речі, згідно з переписом населення 2010-го, загалом в Омській області українців налічується 52 тис.! Тобто за кількістю наші земляки займають третє місце – після росіян і казахів. Є тут навіть такі райони, як Одеський, Полтавський, Тавричеський.

До речі, масове переселення малоземельних селян із України в Сибір, Азію було викликане столипінською аграрною реформою, яка заохочувала до цього. Зокрема (знайшла точні дані науковців-істориків) із Волинської губернії до Сибіру в період із 1908-го до 1914-го переїхало в пошуках кращого життя близько 36620 осіб!

Минуло понад століття, але люди тут пам’ятають, якого вони роду-племені і свято бережуть традиції, котрі передають із покоління в покоління. Яким чином – довідалася із сайта «Омский Дом Дружбы «Сибирь». В Омську зокрема діє товариство української культури «Сірий клин», є народний хор ім. Тараса Шевченка. А нещодавно в липні 2015-го в смт Нововаршавка відбувся вже 6-й обласний фестиваль української народної творчості ««В душе звучат Украйны мотивы», в якому брали участь самодіяльні художні колективи, солісти-вокалісти, народні майстри з 19 районів Омської області, загалом – близько 400! Народні умільці проводили майстер-класи за такими напрямками, як-от «Вишиванка», «Писанка», «Мотанка», «Витинанка» тощо. А для всіх охочих поїсти діяла виставка-дегустація національних кухонь народів, які проживають на території регіону – української, російської, казахської тощо.

Завдяки соцмережам знайшла – таки представника с. Богодухівка Омської обл. Це Вікторія Коржавіна – директор місцевого Будинку культури. Вона не відмовилася від спілкування (правду кажучи, я спочатку подумала, що не захоче), не злякало її і те, що я із Західної України. Вікторія розповіла, що хоч сама не українка (в неї російсько-вірменське коріння), але все життя мешкала в селах, де балакали та співали українською, тому добре розуміє нашу мову:

 – Коли жила в Одеському районі, 4 роки керувала українським ансамблем «Зіронька», потім переїхала до Павлоградського  району у Богодухівку. Зараз веду дорослий художній колектив «Околиця» та дитячий  – «Славяночка». У нашому репертуарі – переважно пісні українські та козацькі. Знаєте, тут дуже шанують українську культуру й особливо пісні, ми співаємо їх на концертах, конкурсах, весіллях, різноманітних святах, як-от День села чи врожаю. У нас багатонаціональна область, але всі мирно живуть, кожен народ поважає культуру іншого.

Не могла не запитати про співучих бабусь, власне, з яких і почалося моє знайомство, чи ніхто з них часом не з Волині.

– На жаль, із тих 6 бабусь залишилося лише двоє, і то – за 80. Ні, не з Волині. Уже й не співають, – каже Вікторія. – Але, як бачите, на зміну їм прийшли інші. До речі, у сусідньому селі Ганновка Одеського району діє дуже потужний український фольклорний колектив «Калинонька».

Про нинішню ситуацію Вікторія Коржавіна старається не говорити. Тільки каже, що після подій на Майдані родичі з України перестали приїжджати в гості, і навпаки. Але наголошує, що ставлення до українців не змінилося – таке ж щире.

 От і подумалося вкотре: є і в Росії люди, які вболівають за українців…