Перед приїздом на Волинь для чергової ротації та
відпочинку бійців міліцейської роти «Світязь», які три доби доблесно відбивали
атаки російсько-терористичних бандформувань
на м. Вуглегірськ (до 1958 р. – Хацепетівка) та вийшли на нові позиції
фактично без втрат особового складу, міністр внутрішніх справ Арсен Аваков
попросив на кілька годин затриматися в Києві. І не дарма: крім слів вдячності,
воякам волинської роти МВС особливого призначення «Світязь» вручено нагороди,
іменну вогнепальну зброю та присвоєно чергові звання!
«Вони тримали лінію фронту по
лінії Вуглегірськ – Дебальцеве. З боєм деблокували позиції бойовиків, яка
намагалася взяти в оточення наші частини. Вийшли без втрат самі (лише троє
поранених), допомогли вийти підрозділам Збройних сил України. Завдали шкоди
противнику. Виконали бойову задачу. Честь і хвала!» – наголосив після відзначення
героїв Арсен Аваков.
А вшановувати наших земляків
справді було чого! Понад три доби вони тримали оборону в центрі Вуглегірська.
Коли сенс займати зруйновані споруди було втрачено, за наказом командування
рота відійшла на нову лінію оборони. Разом із ними відійшли в безпечне місце і
майже 40 армійців, які втратили зв’язок зі своїм штабом. Унаслідок героїчних
боїв наші міліціонери завдали ворогові значних втрат у живій силі та техніці.
Тому присутність начальника УМВСУ у Волинській області полковника міліції Петра
Шпиги на цьому заході була цілком вмотивованою: на Волині і співробітники
органів внутрішніх справ, і органи влади, і благодійники забезпечили наших
захисників усім необхідним спорядженням та озброєнням.
«В операції відзначу
злагоджені дії з нашим батальйоном Нацгвардії імені Кульчицького. Хлопці,
поперемінно викликаючи вогонь артилерії на себе, грамотно і чітко виконували
маневри, берегли один-одного, виконуючи бойове завдання. Вони, «Світязі», були
в Іловайську, пройшли Дебальцеве і Вуглегірськ. Вижили. Зміцніли! Навчилися
воювати. Молодці! Вони справжні і вони – майбутнє! Пишаюся підрозділом! Ви
питаєте, яка буде міліція після реформи і хто в ній буде працювати? Ці хлопці
перед вами!» – наголосив міністр МВС.
А наші бійці «Світязю» справді
заслуговують на найвищу похвалу. Адже під час боїв в Іловайську їм довелося
пробиватися з оточення, зазнаючи втрат. На підступах цього далекого донбаського
міста загинуло 7 наших міліціонерів. Проте хлопці не озлобилися на весь білий
світ. В ефірі провідних телеканалів вони говорили, що найбільше мріють про мир
і що їм дуже шкода зруйнованої інфраструктури багатостраждального Донбасу,
котрий доводиться відвойовувати в агресора та його прихвоснів ціною бойових
дій.
…І ось новина – «Світязь»
повертається на Волинь. О 22-й до обласного управління внутрішніх справ
починають збиратися лучани: молодь, жінки із дітьми, літні і старші люди,
чоловіки у камуфляжах, журналісти.
Лариса Гапонюк прийшла з
онуками – школярками ЗОШ №9 Катрусею і Лесею. У руках – квіти, в очах –
радість.
– Дуже переживаю за долю усіх
українських воїнів, – мовить Лариса Іванівна. – Особливо ж за наш «Світязь».
Там – близька нам людина. Слава Богу, усі живі і здорові.
Розповідає, як її онуки ходили
на Різдво колядувати, а тепер за ці гроші купують продукти для армійців. Такий
народ не перемогти.
Помічаю Анатолія Лучка –
народного майстра, ветерана-міліціонера:
– Там мій зять Микола
Мельник, – каже Анатолій Петрович. – Зустрічаємо його з дочкою Оксаною та
онуками Данилком і Софією.
На п’ятачку перед управлінням
– ніде яблуку впасти. Багато прапорів, квітів, повітряних кульок. Усе у жовто-синіх
барвах… Аж ось лунають сирени, у супроводі патрульних машин з’являється автобус
із бійцями «Світязю». Вмикаються золоті сонечка прожекторів. Усі зустрічаючі
разом рушають до автобуса, скандують: «Герої! Герої…» А вони вистрибують на
рідну землю та одразу потрапляють у міцні обійми рідних і друзів, а ще під…
юпітери телекамер. Потім шикуються у шеренгу. З амуніцією, зі зброєю, багато
хто у кевларових касках… Командир роти «Світязь» Олександр Хацевич рапортує
начальнику УМВС у Волинській області Петрові Шпизі про виконання бойового завдання.
Вглядався у Сашкові очі і не міг повірити, що це той самий молодий офіцер,
котрий минулого року вирвав з Іловайського котла більшу частину своїх хлопців…
Пригадую, як тоді підходили до нього батьки й казали: «Ти ж обіцяв, що не
повернешся додому, допоки не розшукаєш останнього бійця…» Вже потім, через
багато місяців, виявиться, що його хлопці загинули смертю хоробрих… Цього разу
командир не приховував радості: «Усі бійці живі». Я чув, як міліціонери гукали:
«Спасибі командиру!» І вже в інтерв’ю для ЗМІ уточнювали: «Завдяки його чітким
діям нам вдалося вижити і повернутися».
– Спасибі вам за мужність і
відвагу, що всі повернулися живими, – звертається до бійців голова Волинської
облдержадміністрації Володимир Гунчик.
Бійцям «Світязя» дякує Луцький
міський голова Микола Романюк, полковник Петро Шпига. А тоді прес-секретар УМВС
України у Волинській області Оксана Блищик для бійців «Світязя» приносить келихи
з шампанським… А вже після цього мужніх чоловіків відпускають до їхніх дружин і
дітей, рідних і друзів.
Мою увагу привернув боєць у
кевларовім шоломі. Виявилося, це Андрій Мельничук. Однією рукою він притримував
прапора, іншою обнімав дружину Наталю. У цього подружжя – троє малих діток:
Роман, Дмитро і Маргарита.
– Чи можна вас
сфотографувати? – запитав у бійця-героя.
– Авжеж, фотографуйте, я на
своїй землі і нікого не боюся! – усміхнувся.
24-річний Максим Байдюк
розповідав, як мужньо рота тримала оборону, як на них посунула сила-силенна
найсучаснішої броньованої техніки, танки, бетеери, а в них тільки автомати та
гранати, як виникла загроза оточення, як вони викликали артилерійський вогонь
на себе і як завдяки вмілим діям командира, втративши майже всю техніку, багато
годин піхотою через ліси й болота вибиралися до своїх.
Журналісти обступили вже
старшого бійця з позивним «Дід», і він уточнював деталі триденної оборони,
жарких боїв.
– Чому ви пішли на цю війну?
– запитала журналіст телеканалу ICTV Катя Возняк.
– Я був у «Беркуті», маю
відповідну підготовку, – мовить чоловік. – Але рішення прийшло, коли довелося
розносити повістки молодим хлопцям: «Краще піду я, аніж хтось із молодих…»
– Це найкращий сільський
голова в Україні! – гукнув хтось, і я дізнався, що це легендарний сільський
голова Ярослав Кашуба, що за свою безстрашність і військову мудрість здобув
серед бійців позивний «Дід».
А до Олександра Хацевича годі
було й пробитися – зо три десятки мікрофонів, диктофонів, мобілок, телекамер і
фотоапаратів дивилося зі всіх сторін на вже з учорашнього дня майора МВС. Десь
позаду почув, як хтось казав: «Це ж як у кіно!..» І насправді, все було як у
найкращих фільмах, де у фінальнім епізоді перемагає правда.
– Велике спасибі артилеристам
і Нацгвардії! – чую голос командира. – Вони дали нам можливість протриматися
три доби, а потім вийти з інтернату, де ми тримали оборону. Цим нападом керував
особисто ватажок терористів Захарченко.
А ще розповідає, як жилось
усі ці два останні місяці його бійцям, як вони у Вуглегірську робили свою мирну
міліцейську роботу, патрулювали місто, розбирали завали, діставали з-під них
дітей, вивозили хворих і поранених під обстрілами терористів до лікарень
уДебальцеве, ділилися з місцевими жителями їстівними припасами, забезпечували їм
виплату зарплат і пенсій…
– За три дні Вуглегірськ
перестав існувати як місто… – мовив із сумом. – Це восьмитисячне колись місто
ще в грудні мало чотири тисячі мешканців… Тепер там одні руїни… Частина його
жителів вийшла на вкраїнську сторону, частина пішла у Єнакієве… Найбільше шкода
дітей…
– Усі бійці «Світязю»
отримали нагороди, що вони значать для вас? – питали журналісти.
– Ми були там не задля
нагород, – відповідає Олександр Хацевич. – Такі вчинки чоловіки роблять не заради
нагород і звань… Хоча це також мотиватор до дій… А до наших армійських колег,
що були з нами у Вуглегірську, найперше заявилася військова прокуратура з
допитами: «Чому і як була втрачена техніка?!.» Звісно, ставлення нашого
командування налаштовує на позитив…
Зустрів серед чоловіцтва і протоієрея
Степана Гая – настоятеля Свято-Михайлівського храму на Вишкові і фактично
духівника волинських бійців… Він відвозив «Світязь» на Схід і тепер, як лише
дізнався про чудодійний порятунок хлопців, поїхав до Артемівська, щоб привезти
до Луцька.
Втихають інтерв’ю і розмови…
Наш «Світязь» нарешті вдома.
Але він завжди готовий до бою.
Роман УСТИМЧУК,
Сергій НАЗАРОВИЧ.
Фото агенції «Укрінформ», “Волинських новин”, Світлани ГОЛОВАЧУК та Сергія ЦЮРИЦЯ.
