Ціна довідки

Мовляв, «пенсійники» відшукали прогалини у її звітності – несвоєчасне подання за 2004, 2008 та 2009 рр. Кара за такий проступок – 170 грн за кожне рішення (загалом – 510 грн) штрафу. Пані Наталія – законослухняна, тож, каже, сплатила би стягнення без вагань, проте… У рішеннях про застосування до неї фінансових санкцій, котре жінка отримала поштою, посадовці посилалися на п. 5 ч. 9 ст. 106 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», відповідна частина якого втратила чинність на підставі іншого нормативно-правого акта – Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 р. 

– Я приходжу туди, а вони кажуть: «Знаєте, у вас виникли дуже великі проблеми – п’ять років неподаних звітів». Як таке може бути? Всі документи вчасно подавала. Потім уже пояснили, що не п’ять, а три роки, і що мушу сплатити штраф. Я відразу проконсультувалася з юристом, і ми вирішили звернутися до суду, – розповідає Наталія Нінічук.

Феміда в особі Волинського окружного адміністративного суду стала на бік жінки і зобов’язала представників управління Пенсійного фонду України в Луцькому р-ні видати екс-підприємцеві довідку про відсутність заборгованості та сплатити судовий збір. Та опоненти рішення суду, за словами Наталії Адамівни, виконувати не збираються – мовляв, подаватимуть апеляцію. Пані Наталія переконана: така безперспективна судова тяганина – задля відтягування часу. Тож і вирішила звернутися до четвертої влади – журналістів, «аби люди почули правду»:

– У мене є багато знайомих, котрих також штрафували згідно з цим законом. Усі платили штрафи, бо не хочуть зайвих клопотів. Для прикладу, мій однокласник більше тисячі гривень сплатив. А я вирішила не йти на повідку, а дошукатися істини. Стягнення коштів на порожньому місці – хороший спосіб наповнення бюджету, та все мусить бути законно. Якщо таки справді я не подала звітності у 2004-му та інших роках, то вони мали відразу про це повідомити, а я відповідно – сплатити штраф, – обурюється Наталя Нінічук.

У тому, що виграє й апеляцію, колишній підприємець упевнена, та, каже, засідання суду відбуватимуться у Львові, а то – зайві клопоти і витрати. 

Звісно, кожен має право на перегляд судового рішення, державна структура – поготів. У таких випадках подання апеляційної скарги – обов’язкова процедура, мовить начальник управління Пенсійного фонду в районі Тамара Козачук, із котрою ми також поспілкувалися на тему конфлікту з колишнім підприємцем. Тамара Іванівна каже: свої аргументи вони будують не на порожньому місці, а згідно із законом.

– Пані Нінічук відсутність звітів пояснювала тим, що ми їх загубили. Якби то було справді так, то у неї би були наші розписки, – стверджує посадовець. 

А як же той факт, що колишнього підприємця не повідомили про відсутність документів відразу? Тамара Козачук мовить, що то – не входить в їхні обов’язки, адже відслідковувати своєчасність подачі звітів тисячами підприємцями фізично не мають змоги. Контактують лише з тими, котрі, згідно з інформацією податківців, мають дохід, або з боржниками:

– Коли ж фізична особа-підприємець зареєстрована, але не веде діяльності, подає порожні звіти (таких, мабуть, майже дві тисячі), то рано чи пізно їй все одно доведеться представити документи, а коли це станеться, залежить від неї, а не від нас, – мовить пані Козачук. – Зазвичай це відбувається тоді, коли підприємець остаточно вирішує згорнути роботу. У такому випадку проводить перевірку і податкова, і наша структура. Якщо в базі даних усе добре, без проблем видаємо довідку. Коли ж є борг чи не подані звіти, ми повинні в обов’язковому порядку попрохати сплатити його та подати відповідні документи. Саме так ми діяли стосовно Наталії Нінічук: жінка звіти подала, тож, якби вона їх представляла раніше, то навіщо вона робила би це вдруге? Коли ж перший заступник законно прийняла рішення про застосування стосовно неї фінансових санкцій, тоді й усе розпочалося: скандали, суди…

Відповідачами в суді було не лише луцьке районне управління, а й головне управління Пенсійного фонду в області, позаяк Наталія Нінічук писала скаргу на районних чиновників начальнику останнього, яку не задовольнили. Представник обласного відомства був на засіданні суду, а районного – ні. Тамара Козачук пояснює: на це була поважна причина, адже в її підопічної захворіла дитина. Жінка розповідає, що позивач приходила до них за відшкодуванням судових витрат, однак тоді їх ще офіційно не повідомили про рішення суду, а відтак і десятиденний термін для подачі апеляції не минув.

Начальник управління Пенсійного фонду в Луцькому районі каже: останнє слово – за колегією суддів. У будь-якому випадку доведеться його виконувати.

Якщо ж зазирнути до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», то там чорним по білому написано, що ч. 1-9 ст. 106 утратили чинність. Однак іще один нюанс: відповідно до абзацу 6 ч. 7 прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» (документ набув чинності у 2011 р.), застосовані до цього часу фінансові санкції мусять бути задоволені на основі законодавства, що діяло в той час. А позаяк пані Нінічук не подавала звіти за 2004, 2008, 2009 рр., тобто в окреслений період, а не після набуття чинності новим законом, то представники Пенсійного фонду і спираються на відповідну частину ст. 109 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування». 

Та в юридичних тонкощах не нам розбиратися, а Феміді. Саме вона вирішить, хто правий, а хто ні. Тішить, що є громадяни, котрі не бажають іти на повідку дрібного чиновництва. Однак чи не прямують вони натомість на повідку власних амбіцій?