Не знаю, чи зрозуміє суть проблеми, котрої зараз торкнуся, кожен читач «Волинської газети»… Словом, пенсіонерка поскаржилася, що їй у магазині, який поряд із домом, не продають півхліба. Натомість пропонують купити цілу хлібину чи, якщо не може з’їсти так багато, інший сорт – маленький буханець, який коштує 5-6 грн. Ви подумали: теж мені клопіт – не осилила сама, можна віддати, скажімо, голубам. Повірте, за вас хочеться лише щиро порадіти…
Ця жінка щодня купує собі продукти в експрес-маркеті «23 сім», що на вул. Московській у Луцьку. Її раціон не надто розкішний (дуже м’яко кажучи). Входить у нього тих півхліба, звісно, із сортів, які називають «соціальними». Бабця ніяк не може впоратися із цілим буханцем, а робити з нього сухарі для пенсіонерки – ще й яка розкіш. Йти до іншого магазину чи на ринок з її здоров’ям – теж проблема. Тож вийшло замкнене коло, і ця літня жінка ніяк не може з нього виплутатися.
Що ж, купити тих півхліба спробували й ми. Перш ніж іти до магазину, радимося із фахівцями інспекції з питань захисту прав споживачів у Волинській області. Заступник начальника Володимир Горішний каже:
– Так, підприємці мають різати хліб на частини. Це передбачено урядовим наказом від 11 липня 2003 року за №185. У правилах роздрібної торгівлі в підпункті «Хліб і хлібобулочні вироби» якраз сказано про те, що споживачеві мають продавати половинку хліба.
Читаю той наказ. У п 1.13 сказано таке: «Штучний хліб і хлібобулочні вироби масою 0,5 кг і більше на замовлення споживачів дозволяється розрізати на дві-чотири рівні частини і продавати без зважування».
Телефоную Володимирові Івановичу знову.
– Але ж там написано: «…на замовлення споживачів дозволяється розрізати…», – кажу у слухавку. – Проте можуть і не захотіти…
– Ні, це якраз і дає покупцеві підстави вимагати, аби хліб таки різали на його вимогу, – запевнив Володимир Горішний.
Хоч і розумію, що можу на такому попектися, все ж домовляюся про зустріч із керівництвом магазину. Одразу скажу: на жаль, мої побоювання виявилися недаремними…
Правда, ще до зустрічі із Павлом Мельниченком – директором ТОВ «КЛЕВЕР СТОРС» – йду в цей магазин купувати хліб, точніше – прошу продати половину буханця.
– Ми не ріжемо хліба? – чемно повідомляє молода продавчиня.
– А чому? То ж мали би, – начебто дивуюся.
– Це не до мене запитання, спілкуйтеся з цього приводу з адміністрацією.
Керівництва тоді на місці не було, тож дівчина стала телефонувати. З телефонної розмови стало зрозуміло, що проблема виникає не вперше.
Домовитися про зустріч не було проблемою: ніхто від журналістів ховатися не став, навпаки – директор давав вичерпні відповіді на всі запитання.
Тож безпосередньо зустріч. Відчинивши двері кабінету керівника, кидаю погляд на робочий стіл і помічаю той наказ, вимоги якого прийшла озвучити…
Павло Васильович одразу показує мені документ, мовляв, так і так – до нас жодних претензій. Поспішаю повідомити, що зміст того наказу знаю, а прийшла поговорити «по-людськи». Беруся пояснювати керівнику ситуацію, мовляв, то ж ваші клієнти, невже так складно виконати маленьке побажання літньої жінки, для котрої ваш магазин такий важливий, а тих півхліба – наче рятівна соломинкам у її ситуації.
– Розумієте, ми отримуємо хліб цілим і маємо продати його такою ж одиницею. Поки не можемо зробити цього технічно. Та й відповідний наказ, котрим зараз оперуємо, не зобов’язує нас різати хліб, а лише дозволяє робити це на вимогу споживача, – пояснює Павло Мельниченко.
– Проте ж це зовсім не складно… А людині, котра звернулася до нас зі скаргою, дуже потрібно… Та й невже ваш магазин не працює за простим принципом «Клієнт завжди правий»? – намагаюся навести хоч якісь аргументи.
– Розуміємо. Але і ви зрозумійте, – каже керівник. – Є правила. Якщо станемо різати хліб самовільно, до нас прийдуть і перевірять відповідні служби. Не можна… Та й для такої процедури потрібне відповідне місце, необхідно дотримуватися санітарних норм. Тож єдине скажу: прошу вибачення у всіх наших покупців, котрим поки не маємо права надавати такі послуги. Ми попрацюємо над цим. Але поки… То недолік нашого магазину.
Світлана ДУМСЬКА.