«Вільгельм Бертгольд надто довго служив у німецькій розвідці, щоб у нього збереглася бодай найменша довіра до людей. Кожну людину він розглядав як потенціального злочинця, якому рано чи пізно доведеться відповідати на запитання слідчого. В кожному людському вчинку він шукав привід до користолюбства як пояснення поведінки… Якщо перевірка підтвердить, що перебіжчик справді той, за кого себе видає, то… отримає вдячність і від юнака, і від командування. Коли ж виявиться, що це ворог, то він його пригрів на своїх грудях лише для того, щоб викрити першим!».
Юрій ДОЛЬД-МИХАЙЛИК,
«І один у полі воїн», 1974 р.