«З дитинства пам’ятаю таку картину. День виборів. На виборчу дільницю батько, зазвичай, бере малолітнього сина, тобто, мене. Отримуємо бюлетень, потім разом демонстративно заходимо до кабінки, де він давав мені можливість розмалювати бюлетень якимись дитячими машинками чи будиночками. Далі, під поблажливі посмішки доброзичливих жіночок, членів комісії, ми опускали попередньо показаний усім присутнім розмальований дитиною бюлетень. Це вже потім, дорослим, я усвідомив, що батько свідомо псував бюлетені моїми малюнками. Мені здається, це була така собі форма протесту проти радянського варіанту волевиявлення».
Володимир УШЕНКО,
«Сповідь районного каґебіста». 2013 р.