«Діється на Волині, XVIII ст. Граф: «Панове! Яко вигнанець, мусю терпіть усе, чим моя самотність багата буде, тільки недовго! Перегати струменю його шлях – він собі знайде другий: і під камінь підриється, і греблю прорве! Отак і я: не знаю сьогодні, що вчиню завтра… Здивуємо ми всіх, коли посидимо тихо якийсь час! І буря, панове, що реве, свище, верхи здирає, несе хмари перед себе, як дим, їх розганяє, стиха, втомившись, а потім знов реве ще дужче, набравши більше духу в груди! Отак і ми: на першім сеймі покажем себе гучнійш, ніж перш!».
Іван КАРПЕНКО-КАРИЙ,
«Паливода XVIII століття», 1893 р.