«Всі семеро були рудоволосі, а мама – чорнушка кароока, всі так стужили за запахом жіночого любовного поту – оті семеро моїх татусів із баварським ластовинням на виду… Мати траву материнку пила, щоб мене скинути, тяжкі тлумаки носила, та живіт тільки круглішав… Я скажена і вперта була, хотіла діждатися свого чи то батька, чи то вітчима. І приїхав він, однорукий, із Бреслау, бив чобітьми в живіт свою гулящу курву – я в маминому лоні лікотками затулялася. Хто я, ти питаєш, хто я?».
Іван ДРАЧ,
«Балада про гени», 1972 р.