«Україна, панове, найкраща база для наступу на Москву, найкраще забезпечення флангу і тилу Донської і Добровольчої армій. Ми ж добре розуміємо, що для Антанти особливо важливо заручитися співробітництвом з Україною… Щодо кордонів з поляками, так, будьте певні, кажуть, що ми вас з ними помиримо. А з добровольцями ще краще придумали. «Про автономію ви, – кажуть, – і самі добалакаєтеся». «Про яку автономію? – питаю. – Самостійна держава!». Сміється, лиха личина: «Ви ж надто маленька держава, щоб самостійно існувати». «Отуди к бісовому батькові, – говорю. – Як же це так? Про що ж ми балакаємо? Тридцять п’ять мільйонів народу, та це ж більше за вашу Францію, а ви так із нами поводитесь?!».
Петро ПАНЧ,
«Голубі ешелони», 1927 р.