Чому журналісти – небажані візитери для депутата та директора?
Повертаючись із відрядження з м. Горохова, дорогою до м. Луцька вирішуємо заїхати в с. Угринів, у ПОСП ім. Тараса Шевченка. По-перше, це буквально на межі двох районів. По-друге, господарство очолює не лише знаний в області виробник сільгосппродукції, а ще й публічна особа: Андрій Турак – депутат облради багатьох скликань, тому спілкуватися з громадянами та журналістами для нього не дивина.
Але Андрій Антонович здивував. Бо запропонували йому безневинну справу: зробити кілька фото вечірнього доїння. Телефонуємо директору підприємства Андрію Тураку та повідомляємо про наш намір. Керівник якусь мить мовчить та обдумує пропозицію журналістів, а тоді каже, що до процесу доїння ще ціла година. Мовляв, для чого вам так довго чекати? А ще через мить додає:
«Зрештою, у мене й світло погасло».
Стало зрозуміло, що для Андрія Турака візитери ми не бажані. Не хоче Андрій Антонович пускати сторонніх людей у свою вотчину. Ми, звичайно, не наполягали, хоча могли заїхати і без попередження. Таке право журналістам гарантоване Законом України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) України». У цьому документі чітко записано: журналіст має право відвідувати державні органи влади, органи місцевого і регіонального самоврядування, а також підприємства, установи і організації та бути прийнятим їх посадовими особами.
Тож із одного боку, шлях в с. Угринів був відкритим, і ми могли туди потрапити і без «височайшого соізволєнія» Андрія Турака. З другого боку, господарство – це його приватна власність, а туди без дозволу хазяїна ходити не варто…
Але чи варто таким як Андрій Турак керуватися власними принципами та амбіціями в повсякденному житті, а в депутатській діяльності робити вигляд, ніби ти відкритий для діалогу з громадою? Час від часу бажано заглядати і в законодавство, аби не видаватися якимось динозавром…
Як на нашу думку, мудрий керівник, навпаки, має бути зацікавлений, аби про його виробництво, кращих людей дізналася якнайширша громадськість. Іншої мети в журналістів нема. Їхнє прагнення – жити та творити у вільному й відкритому суспільстві, де усе відбувається чесно та прозоро. На щось інше ми не зазіхаємо. Можливо, це не усім подобається? То вже справа іншого ґатунку…
А, можливо, Андрій Турак не хотів розповідати, як це в його селі замість однієї православної церкви скоро буде дві? Бо дивина якась виходить: як гнути спину в ПОСП імені Шевченка, то в найманої робочої сили приналежності до патріархату не питають. А як людям до церкви ходити, то авторитету Андрія Турака явно не вистачає, щоб переконати громаду в правильності того чи іншого вибору…
Може, тому й у фракції «Батьківщини» в облраді, куди формально входить Андрій Антонович, порядку немає, бо й там відбувся поділ на групи, а самого депутата вже зняли з посади голови найголовнішої комісії – бюджетної, де гроші ділять?!
Володимир ПРИХОДЬКО,
Сергій ЦЮРИЦЬ.
P. S. Світло в кінці тунелю Андрія Турака наприкінці минулого тижня таки з’явилося. Він організував агітаційну екскурсію своїми корівниками для одного з кандидатів у Президенти України – Олександра Шевченка.
На фото Богдана ГОНЧАРУКА та Романа УСТИМЧУКА: депутат Андрій Турак у першій каденції; керівник господарства імені Шевченка біля новозбудованої церкви, куди частина жителів с. Угринів та навколишніх сіл ходити не хоче, а планує збудувати ще одну.