Таке рішення ухвалив виконком Луцької міської ради.
Про це повідомила народна депутатка України Ірина Констанкевич на своїй сторінці у Фейсбук.
“Його ім’я давно стало частиною міста — в камені, в силуетах скульптур, у спогадах тих, хто хоч раз проходив повз його дім на березі Стиру.
Миколу Микитовича називали українським Гауді — і недаремно. Він був митцем рідкісного ґатунку: самобутнім, глибоко відданим справі, унікальним у погляді на форму, матеріал, життя”, – йдеться в дописі.
Народився скульптор у 1943 році в Луцьку, де й минули його дитячі роки. Батьки змалку помітили в ньому хист до мистецтва, тож після школи юнак успішно вступив до Львівського училища мистецтв.
Перші роботи Микола Головань створював у старій батьківській хаті. Просто у дворі облаштував імпровізований вернісаж — і люди почали приходити, дивитися, захоплюватися. Коли будинок знесли, він отримав квартиру в хрущовці. Але митець мріяв про власне житло, яке стало б і майстернею, і артоб’єктом.
Уже разом із сином він розпочав будівництво, де кожен камінь проходив через їхні руки.
Так з’явився будинок Голованя — унікальна споруда, оздоблена понад 500 скульптурами. Сьогодні входить до переліку п’яти найекстравагантніших будівель України.
Скульптури Голованя стали частиною міського простору Луцька. Його роботи прикрашають пішохідну вулицю Лесі Українки, Центральний парк, дитяче містечко «Диво», місця пам’яті, а також пам’ятний хрест у Національному заповіднику «Поле Берестецької битви».
Микола Головань не обмежувався лише скульптурою. На виставці «Рисунки» в Галереї мистецтв Волинської організації НСХУ було представлено близько 200 графічних робіт, створених ним протягом кількох десятиліть. Бачення форми, простору й людської душі проявлялося в кожній лінії, в кожному камені.
У 2016 році Миколі Голованю присвоїли звання Почесного громадянина міста Луцька.
“Сьогодні будинок Скульптора — одна з найпопулярніших туристичних локацій міста. Водночас це — живий доказ того, як особиста мрія може стати частиною культурної спадщини. Як звичайна людина може увійти в історію міста. Як творити вічне з того, що інші вважають просто каменем.
І тепер його ім’я буде ще й у назві вулиці міста, яке він так любив”, – додала Ірина Констанкевич.
Наш кор.
Фото з відкритих джерел.