У
гості до Локачинської гімназії приїхати хотілося давно. І не тому, що це найбільша
школа району. Та й не тому, що вона є закладом нового типу. Основна інтрига
заключалася в іншому: як за два роки селищна школа піднялася до 11-тої сходинки
в рейтингу 47 волинських ліцеїв та гімназій?
Готуючись
до зустрічі з педагогічним колективом, під’їхала до закладу і несподівано
відкрила ще одну приємність: будівля Локачинського навчально-виховного
комплексу – близнюк моєї рідної Луцької гімназії №14. А тому, здавалося б, у незнайомому
освітньому закладі почувалася, наче вдома.
Та й із
директором НВК – Оксаною Сахарчук – знайшлося багато спільного. Тому розмова
вийшла направду відверта.
–
Директором я трохи більше двох років, хоча про таку роботу не думала ні тоді,
як у цій школі почала з посади вчителя початкових класів, ні тоді, як викладала
українську та стала заступником із навчально-виховної роботи. Однак мій
попередник пішов на пенсію за віком, а серед учителів-претендентів саме мені
довірили керувати навчальним закладом, – у фойє школи знайомимося із Оксаною
Ярославівною.
Діючи за
правилом: ліпше раз показати, ніж сто разів розказати, оповідачка веде
коридорами гімназії, де саме завершуються ремонти.
– Коли
вирішила стати директором, навіть уявлення не мала про обсяги майбутніх
обов’язків. Адже розбиратися довелось в усьому: котельні, ремонтах, продуктах.
Перш ніж перевірити, скажімо, водхімпідготовку, мусила у фахівців питати, що
воно таке і як проводиться, – зізнається пані директорка.
Утім,
натикаючись на кожну нову складність, жінка щоразу собі нагадувала крилате:
«Чудеса трапляються, коли ти ризикуєш усім заради мрії, яку, окрім тебе, ніхто
не бачить».
Чим
ризикувала Оксана Сахарчук? Залежно від того, як подивитися. Адже відповідати
мусила за колектив із майже 100 людей, за близько 500 вихованців. І це при
тому, що з неї ніхто не знімав обов’язків дружини та матері трьох дітей! Тому
нерідко доводилося приміряти образ залізної леді.
– Рідні
розуміли й помагали, колеги підтримували. Тож разом нам таки вдалося
реалізувати мрію, в якій дехто, мабуть, до останнього сумнівався, – продовжує
оповідачка.
Мрія,
котру багато хто називав чудесами, поєднала справді багато. З одного боку,
хотілося змінити обличчя гімназії: зробити ремонти, оновити комп’ютерне
оснащення, перетворити освітній заклад у храм науки. Тому зараз навіть інтер’єр
гімназії нагадує склепіння церкви.
– Як
тільки мене обрали директором, випала нагода познайомитися з головою
облдержадміністрації Борисом Клімчуком, – ведучи кабінетами, пригадує керівниця.
– Зустріч наша вийшла настільки результативною, що невдовзі за сприяння
благодійного фонду «Рідна Волинь» школярі перших-четвертих класів уже могли
відчути переваги щойно встановлених віконних блоків.
До
енергоощадної справи долучилися також районна держадміністрація та її голова
Володимир Мазурок. Фінансову підтримку надали меценати, серед яких найактивніші
– Олександр Ковальчук та Андрій Сорочинський. І сьогодні у всіх приміщеннях, де
навчаються діти, стоять новенькі вікна.
–
Паралельно зі щорічним косметичним ремонтом робимо й капітальний. Тепер в
оновлений методичний кабінет нам не соромно завести колег із усієї області.
Адже щороку на базі гімназії відбуваються зустрічі, семінари, наради, – не без
гордості зазначає директор. А особливо приємно, каже, коли побачене педагоги із
інших районів та міст запроваджують у своїх закладах.
Зробивши
акцент на роботі із обдарованою молоддю, вчителі гімназії поставили завдання на
цілу Волинь заявити про своїх вихованців. І обласний освітній рейтинг
красномовно засвідчив успішність задуманого.
– Коли я
починала директором, наші учні здобували на обласних олімпіадах п’ять-шість
перемог. Однак стараннями педагогів уже за рік діти мали 12 призових місць, а
минулого навчального року – 17, – перераховує Оксана Ярославівна. – Крім того,
похвалитися можемо чотирма призовими місцями на обласному конкурсі-захисті
робіт Малої академії наук, перемогою в обласному турнірі істориків. По два
призових місця наші учні здобули на обласному етапі конкурсу знавців
української мови імені Петра Яцика та української літератури імені Тараса
Шевченка.
Та й
зовнішнє незалежне оцінювання показало: вихованці локачинської гімназії
отримують такі знання, які дозволяють сімдесятьом відсоткам її випускників
вступати до вишу на державну форму навчання. А це, мабуть, – найголовніший
показник для учнів та батьків.
– Наших
дітей запрошують вузи не лише Волині, а й Києва, Львова, Одеси. До
найпопулярнішого ВНЗ України – Київської політехніки – щороку вступають випускники
Локачинського НВК. Тобто старання педагогів отримують належну оцінку навіть на
всеукраїнському рівні.
Відтак
гімназію по праву величають елітним закладом, а місцевий бомонд саме сюди воліє
«влаштувати» своїх чад.
– У
початкові класи ми набираємо всіх діток, які подають документи: із Локачів, сіл
Низькі Цевеличі, Кремеш, Заячиці. Однак до п’ятого приймаємо лише тих, хто пройде
конкурсні випробування. Бо надалі учні обирають гуманітарний чи математичний
профіль, до англійської, яку вивчають із першого класу, додається ще одна
іноземна. Тобто гімназійна освіта не всім даватиметься легко.
Слухаючи
про життя гімназії, мимохіть задумуюся: і колектив у навчальному закладі той
же, і програма та підручники для всіх гімназій однакові. Яким же чином
Локачинському НВК вдалося буквально за два останніх роки опинитися серед кращих
із кращих? Невже знову справа у «чудесах, які збуваються»?
–
Насправді наші успіхи – це щоденна копітка робота кожного вчителя та кожного
учня, а ще – вміння експериментувати, по-новому підходити до поставлених
завдань, зрештою – мислити креативно, – переконана директорка.
Серед
молодих і перспективних спеціалістів вона називає Олександра Татарина і Віктора
Никитюка. Бо спершу вони навчалися в цьому закладі, а сьогодні, передаючи
знання вихованцям, водночас піднімають престиж рідної школи.
– Ось
чому жодного нового здобутку учнів та педагогів не лишаємо без уваги, –
провадить Оксана Сахарчук. – Привезли діти призові місця з обласних олімпіад –
вшановуємо переможців та їхніх наставників грамотами й подарунками. Цього року,
приміром, за кожне призове місце ми вручали учневі від 50 до 70 гривень, і одна
з вихованок за сукупністю перемог отримала 270 гривень. Гарним подарунком для
кращих школярів та вчителів стала поїздка до Львова, кошти на які виділила зі
спецфонду піклувальна рада гімназії. А екскурсію Містом Лева провів також наш
випускник, який нині – аспірант львівського вишу.
Попри
великий пласт роботи, що ним уже може похвалитися Локачинський НВК, роботи в
навчальному закладі ще ой як багато, зізнається його директор:
– До
свята Першого дзвоника ми підготували сюрприз – відремонтований кабінет хімії.
Новинки обіцяємо і в навчальному процесі: вони стосуються викладання іноземної
та інформатики. На найближчу перспективу – завершити заміну віконних блоків. А
ще – подарувати дітям оновлений стадіон. Коштів це потребує немалих. Але
спільними зусиллями влади, бізнесу, батьків нам, хай поетапно, але, думаю,
вдасться втілити і цю мрію.
Оксана
БУБЕНЩИКОВА.
Фото
автора.