У звичному житті ці жінки – поважні пані із серйозними професіями, а на сцені…
Вони іноді чують у спину й щось на кшталт «нащо та комедія?!», але тільки іноді. Село ж… Не без того. А найчастіше – зривають гучні оплески. Вражають безпосередністю. Заряджають позитивом.
Чотири роки тому кільком активним соколянкам із Рожищенського р-ну так сподобався нині відомий гурт «Лісапетний батальйон», що вони вирішили спробувати створити щось подібне у своєму селі. Але й подумати не могли, що ідея переросте в проект «Сокільські веселухи». А нинішні його зірки раніше й не уявляли, що здатні, скажімо, у 40-літньому віці робити викрутаси на сцені у спідничці а-ля дитяча «сніжинка» або ж у чепчику та панталонах із кружевами.
Починав колектив із виступів на сцені сільського клубу. Без енергійних жіночок не обходилося жодне свято в селі (а в Соколі клубне життя вирує на заздрість багатьом іншим населеним пунктам глибинки)… Так, на оваціях земляків, мов на свіженьких дріжджах, зріс нині уже стабільний, як-то кажуть, «збитий» гурт. Слава про «Сокільських веселух» потроху розходиться поміж людей. Тому не дивуйтеся, якщо ви зустрінете їх десь далеко за межами села на гучному весіллі.
Зібрала колектив Наталія Богачук. Бухгалтер із вищою економічною освітою, але зі співучою душею. Каже, добирали людей за принципами: «хто не проти», «у кого вдома чоловік мирний» та «чиї корови можуть без господині кілька годин витримати»… Однак «добирали» – то надто голосно. Веселухи зійшлися самі. Залюбки згодилися повеселити сусідів, родичів та знайомих. Нині у гурті – 12 жінок: директор Будинку культури Світлана Гончаревич, її донька-студентка Ірина Гончаревич, художній керівник БК Олена Романовська, викладач луцького технікуму Олена Чміль, працівниці заводу «Кромберг енд Шуберт» Оксана Гаврук та Олена Мельничук, поки безробітна Людмила Мельник, студентки Ірина Лихотоп та Юлія Наюк, начальник відділення поштового зв’язку Валентина Тіткова, бібліотекар Наталія Морозович.
«Легших на підйом дівчат, ніж мої, напевне, й на світі нема, – каже керівниця ансамблю Наталія Богачук. А потім, наче вправна знахарка, додає: – Тьфу-тьфу… Щоб не зурочити. Біжать на репетиції за першим дзвінком. Відпрошуються з роботи, не зважають на деяких буркотливих чоловіків, кидають напризволяще своїх корів (а в деякого їх аж три) – і співаємо!».
Виступи «Сокільських веселух» – цілі вистави. Пісенні номери дівчата урізноманітнили танцювальними… І головне – поважні жіночки не соромляться бути смішними. Всі без винятку – талановиті. Є у них і «своя Наталія Фаліон» (так звати солістку ансамблю «Лісапетний батальйон). Так жартома називають Світлану Гончаревич, місцеву завклубшу. Бо, за дивним збігом, вона дуже схожа на пані Наталію – зійшла б і за двійника! Що цікаво, ця жінка не так давно керує культурним життям колоритного села Сокіл, а ще кілька літ тому й не уявляла себе на цій посаді. Жартує: «Була мотористкою, а стала артисткою!». Організатора у землячці роздивилася Сокільський сільський голова Валентина Саковець. Коли стала потреба у кандидатурі на посаду директора Будинку культури, прийшла до Світлани Гончаревич зі словами: «Ставай – і роби!». Так недумано-негадано та і відповідну освіту здобула, і роботу освоїла, а що понад усе цінує – то друзів, яких зустріла! Маючи «культурної» роботи в селі сповна, до «Сокільських веселух» приєдналася разом із донькою – за покликом душі. І з цього приводу каже: «Ми різні за віком, але вдачею – однакові!».
«Лісапетний батальйон» на волинський лад – дуже вподобали не тільки земляки учасників гурту. Колоритних жіночок запрошують на гастролі і за межі свого району. А чому б і ні? Ефект – однаковий, а економія – відчутна. Судіть самі: 25 травня на луцький концерт «Лісапетного» лише один квиточок вартував 200 грн, а цей колектив готовий відгуляти весілля за… трохи більше. І так, що ніякого тамади не треба!!!
Олена ЛІВІЦЬКА.
На фото: солістки «Лісапетного батальйону» надихнули соколянок на творчість, і тепер «Сокільським веселухам» – хоч на подіум!