Нещодавно побував на імпрезі у свого свата з нагоди… 91-ї річниці з дня народження. Зібралася майже вся родина: дружина (молодша на 10 років), два сини, четверо внуків і шестеро правнуків.
У невеличкому ресторанчику, що за містом, була накрита «поляна». Води і соки, холодні і гарячі закуски, салати і пікантні соуси. Пляшок з «ГСМ» не має. Вони стоять у невеликій діжці з льодом на маленькому столику збоку. Кельнер професійно розливає в бокали і келихи, ледь встигаючи наповнювати їх.
– Миколайовичу, – чую голос сусідів, – наливай.
Ця справа звична і не важка. Герою імпрези наливаємо майже повну. І щораз через мить – вона вже порожня.
Кельнер приносить перші страви. Потім у великих тарілках – другі. Об’єм їх такий, що на двох вистачить бути ситим пів дня. Висихають чарки, спустошуються тарілки, де щойно парували смачні делікатеси.
На завершення імпрези, як це прийнято завжди, подали святковий торт із запаленими свічками, солодкі тістечка, а з ними – чай, каву, капучино. Дивлюсь, а сват уже тримає бокал із шампанським. Поволі п’є і посміхається до рідні.
“Що він робить, – промайнула думка. – Горілка і шампанське – це ж «гримуча суміш». Але дружина підкладає йому ще й солодкі тістечка, яблучний пиріг. І сват з апетитом «малої дитини» поїдає ту смакоту, запиваючи чорним чаєм.
“Зачекай, свате! Це ж – ЦУКОР, ворог літніх людей! – подумав. – Що за феномен? Адже і лікарі зі всіх каналів і відео-блогери твердять, що у такому віці потрібно пити лише кефір… А тут зворотний приклад – “революція в офіційній методиці довголіття”.
Адже за вечермею зі сватом удвох «висушили» майже 0,5 літра «acva-vite». Так мені лише 75, а йому 91-й минає! Потім він ще й за шампанське із солодощами взявся…
– Свате, розкажи, в чому СЕКРЕТ ДОВГОЛІТТЯ? – наважуюсь взяти бліц-інтерв’ю у свого родича. – Як тобі вдалося зберегти у здоровому тілі здоровий дух? Адже ти ще у свої літа їздиш на «Тойоті», ходиш в басейн, п’єш і їсиш, як бувалий козак, ведеш здоровий спосіб життя, енергійний і рухливий! Без ковіньки, твердо і впевнено ходиш. Бачу, що навіть підбігаєш при всякій нагоді.
Це ж – мистецтво! У дев’ять десятків років бути таким – це ПОДВИГ! Ти, мов, маяк для всієї родини. Відкрий нам свої секрети. Розкажи мені і читачам. Яким видом спорту ти займався в дитинству, у молодості?
– Ніяким, – відповідає. – Часто грав з хлопцями у футбол. Ото і весь мій був спорт. Так, любительський. Перед вступом в інститут пішов, як рекрут, у військо. Потрапив в авіацію і після дев’яти місяців навчання у школі молодших спеціалістів направили у морську авіацію. Так що, пане Олександр, ми з тобою побратими по війську. Майже три роки віддав службі у війську, де був на посаді керівника лабораторії по допуску літаків на бойовий виліт. Хоч було багато відповідальної роботи, мав можливість готуватись до вступу у ВУЗ. Поступив заочно на електротехнічний факультет Лодзінського політехнічного інституту. А як скінчилася дійсна служба у війську, перейшов на вечірню форму навчання. Тоді й одружився.
– А яке було в тебе хобі? Адже воно також багато значить в житті, – питаю.
– О, в мене ще з юних років була пристрасть до музики. І хоч я не закінчував навіть музичної школи, проте дуже скоро навчився грати на кларнеті у діючому оркестрі пожежної команди міста. Потім перейшов на більш складний інструмент – саксафон.
– І що їздив на весілля та інші забави?
– Саме так. Раніше не було тієї органіки. Завжди на весіллях і похоронах грала «жива» музика. Майже кожного тижня ми були в роботі, – посміхаючись, відповідає сват.
– Ти був молодим і симпатичним. Грав, не питав і часто «розперезував» ремінь? – обережно питаю.
– Розумієш, Олександре, я не ставив собі ціль, щоб когось спокусити, затягнути у ліжко. Але зовнішній фактор спрацьовував. Я ж був на великих і відповідальних посадах в електротехнічнійгалузі. Мав завжди гроші і добрий настрій при цьому. Був шанувальником жіночої краси – комунікабельним, не сумним, позитивним. А ще часто їздив у відрядження, в тому числі в інші країни. Мало бував вдома, з сім’єю. Всі сімейні клопоти і виховання дітей лягли на плечі дружини і вона не витримала такого життя…
А ще ж я був фанатом своєї справи. А моя галузь – електрика, а потім уже настала й атомна енергетика.То дуже відповідальна справа. Я не міг її закинути, все перекреслити, викинути за борт те, над чим працював свідоме життя. Мені вірили, на мене надіялися. Без мого підпису не запускали важливі державні об’єкти. Мене запрошували в інші країни – Угорщину, Румунію, Чехію, росію, в тому числі і в Україну. Але я не забував про сім’ю, – мовить щиро. – Завжди допомагав їм в житті, у навчанні дітей, ставати їм на ноги. І вони мене не забувають по сьогоднішній день. Потім одружився з іншою жінкою, з якою живу уже понад 40 років.
– Уявляю, як після підписання всієї документації ви святкували відкриття електростанції чи запуск атомного енергоблоку…
– Звичайно. Це ж такий звичай. Не я його видумав. Я лише дотримувався традиції. А вона була дуже проста. Якщо здається об’єкт на 20 мегават, то дістають і 20 літрів спирту. І не простого там, а 99,9 %!
– Це ж він виділявся на обслуговування цінних приладів? – висловлюю здогад.
– Звичайно. Але і нам тоді діставалось не мало. І мені доводилося першому випивати 200-грамову склянку чистого спирту!
– Хіба таке можливо? – глянув недовірливо.
– Можливо, коли правильно підійти до цього делікатного питання… – Мені потрібно було бути «у формі», як господарю, до кінця імпрези. Провести гостинно делегатів і самому повернутись до гурту, а потім – до дому. А на другий день бути на роботі о 6-30 годині, щоб перевірити те, що було поставлено попередньо, накреслити нові плани й завдання.
– І до яких років ти так крутився у тому нескінченому марафоні? – питаю.
– До 82-х. А потім пішов у відставку. Та по старому знайомству, до мене ще й нині звертаються за консультаціями, експертними оцінками тощо.
– Як ти підтримуєш свій енергійний стан? Чи робиш ранкову зарядку?
– Щоранку роблю рухавку, де присідаю по 20 разів, ортопедичні вправи виконую на розтяжку. Ходжу часто пішки, коли є на те можливість пройтися. Щовечора по дві години читаю книги, які часто купую в книгарнях.
– Які маєш плани на майбутнє?
– Дожити до СТА літ, щоб отримувати від панства (держави РП) додатково до пенсії, яку маю, а це 8,5 тисяч злотих,ще по 5000 злотих щомісячно.
– Що ж, бажаю, свате, здоров’я та успіхів у виконанні поставленого завдання!
Спеціально для “Волинської газети”
Олександр СЕРЕДЮК,
письменник і журналіст.
Польща.
Фото автора.

