Ольга Ляснюк: «Головне – вистояти
і не зневіритися!»
Як
живеться зараз Волинській обласній
організації Національної спілки письменників України? Які проблеми на
сьогодні у найбільшій мірі даються взнаки: намагання знайти порозуміння,
«вгодити» майже п’ятдесятьом еґо чи все-таки найважче достукатися у двері
владців, яким нерідко не до художньої літератури та доль тих, хто її творить? Творчість
яких письменників-волинян – своєрідна
духовна візитівка краю?
На
ці та інші запитання відповідає поетеса та прозаїк Ольга Ляснюк, голова
Волинської обласної організації Національної
спілки письменників України.
– Олю, Ви, очолюючи Волинську
обласну організацію Національної спілки письменників України, не нарікаєте, що
погодилися взяти на своїй плечі цей, даруйте, хрест?
–
Ні, бо загалом навчилася не нарікати. Ніхто не обіцяв, що буде просто. Буває,
поскаржуся найближчим, коли стає вкрай нестерпно, може, впаду трохи в
меланхолію чи апатію, але це хіба на годину-другу, а потім – знову до роботи.
– Які проблеми на сьогодні у
найбільшій мірі даються взнаки: намагання знайти порозуміння, «вгодити» майже
п’ятдесятьом еґо чи все-таки найважче достукатися у двері владців, котрим
нерідко не до художньої літератури та доль тих, хто її творить?
–
Важке питання, і на нього варто відповідати поетапно.
Усі
творчі люди – емоційні, тому з ними не буває цілком рівних стосунків – це варто
усвідомити і прийняти. А «вгодити» неможливо, проте у тих чи інших ситуаціях
намагаюся відстоювати наших письменників з усіх сил та всіма можливими
способами, бо вважаю це своїм обов’язком.
Але
найважче усе ж із владцями. Не хочу узагальнювати, та до більшості з них не
достукатися, при чім жодні зі способів бути почутими не приносять належного (та
й будь-якого) результату. Як засвідчують старші колеги, з часів Незалежності
України гіршої ситуації на Волині у ставленні до книги, письменників, видавців
не було.
– Повертаючись до першого
запитання, можливо мають бодай часткову рацію ті, які вважають, що Спілка була
запрограмована від часу її створення у 1934 році як коліщатко і гвинтик комуно-радянської
ідеологічної машини, тому вона спроможна бути ефективною за подібних умов?
–
На це питання в мене відповідь порівняльного характеру: якщо ми хочемо жити в
новому будинку, ми починаємо або ремонт, або поряд зі старим зводимо новий
будинок. Бо ж абсолютною нісенітницею є рішення зруйнувати стару оселю, а тоді
ламати голову, куди дітися в час зведення нового будинку. Те ж саме зі Спілкою.
Звісно, кожен письменник творить сам по собі, й «колективного духу» в цьому
процесі не треба. Але є питання, які можна вирішувати лише об’єднавшись.
Власне, для цього існувала й існує Спілка.
– До слова, пригадаймо у цьому
контексті, що саме Спілка письменників наприкінці 80-х та на початку 90-х років
ХХ сторіччя стала фактично рушійною національно-патріотичною силою, доклала чи
найбільше зусиль, аби сформувати суспільну думку щодо необхідності, неминучості
відродження української державності. Чому ж нині складається враження, що
частина владної, бізнесової еліти дивиться на НСПУ якщо не як на п’яте колесо
до воза, то хіба що як на суб’єкт, у якого можна ще щось відібрати – землю,
будівлі.
–
Мабуть, із тих часів олігархат з’явився як такий, «опірився» і втратив інтерес
до Національної ідеї, бо увірвати якомога більше – усе ж простіше, ніж створити
стабільну державу. Та й у стабільному суспільстві керувати людьми куди важче. А
от коли ситуація розбалансована, народ заклопотаний зароблянням на шматок
хліба… з НСПУ – схожа історія. Сили ззовні в усякі способи вибивають ґрунт із-під
ніг, у матеріальному плані – теж.
Про
емоційність творчих людей я вже казала. От одне до другого – і ситуація
розхитана, і потужна національно свідома громада «дискваліфікована» на певний
час у грі за відстоювання національних засад.
– Чи вдається голові Волинської
обласної організації НСПУ знаходити спільну мову з керівництвом Спілки, зокрема
– з її головою Михайлом Сидоржевським?
–
Звісно, ми спілкуємося, адже є багато спільних справ, які треба обговорювати. І
з Михайлом Олексійовичем, і з заступниками голови НСПУ спілкуюся, у нас є спільна
мова.
– Від кого з колег маєте
найістотнішу підтримку?
–
Безперечно, є більш активні письменники у Волинській організації, а є менш, і
це закономірно.
Якщо
говорити про спілчанські питання, проекти, книговидання, то найбільшими
порадниками і тими, хто в числі перших приходять на допомогу, є Надія Гуменюк,
Володимир Лис, Микола Мартинюк, Сергій Цюриць. З Анею Луцюк організовуємо
спільні заходи у книгарні «Є». Хоч мешкає і не в Луцьку, а в Любомлі Юля Хвас,
проте не залишається осторонь літпроцесів на Волині й не лише.
«Новою
кров’ю» у нашій організації є Наталка Шульська, яка і до спілчанства не раз
приходила на допомогу. Звісно, Рада нашої організації – це ті, з ким раджуся
найактивніше і найчастіше.
– А з колишніми головами
Волинської обласної організації НСПУ Ніною Горик і Петром Коробчуком?
–
Власне, Петро Коробчук є членом Ради, віднедавна – знову членом Ради з питань
книговидання при ОДА .З письменників, до речі, в ній, крім нас із Петром, – Надія
Гуменюк, Ната Гранич (і як письменниця, і як директор бібліотеки), Микола
Мартинюк, тому він – у числі активістів організації. З Ніною Петрівною теж
раджуся, лиш ситуації, в яких Ніна Горик працювала головою ВОО НСПУ, і працюю я
– кардинально різні.
– Творчість ряду
письменників-волинян має всеукраїнський та міжнародний резонанс. Хто з
колег-літераторів (прозаїків, поетів), на Вашу думку, – своєрідна духовна
візитівка нашого краю?
–
Знакових письменників у Лесиному краю направду не бракує. Завжди боюся образити
когось неувагою. Тому, мабуть, говоритиму про новинки, які нині на слуху.
Наш
плодовитий Йосип Струцюк – якщо не помиляюся, цьогоріч його можна вітати з
виходом аж трьох книжок. Надія Гуменюк і Володимир Лис презентували книжки
короткої прози. Другий том ґрунтовної праці, роману «Світязь» Віктора Лазарука
підтримали на Раді з питань книговидання, за тією ж Програмою закупили для
бібліотек книжки Віктора Вербича і мою (Ольги Ляснюк себто). Олександр Клименко
(заступник голови ВОО НСПУ) презентував у цьому році відразу дві книжки. Грант
Президента на видання поетичної збірки здобула Олена Пашук. Нові книжки
презентували і Микола Панасюк, Юрій Зелюк, Іван Корсак, Андрій Криштальський.
Міжнародні проекти впроваджує Микола Мартинюк.
Окремим
пунктом треба відзначити нашого поки єдиного лауреата Шевченківської премії –
Василя Слапчука. Сподіваюся, нікого наразі не забула – важко втримати все у
голові.
– Чи маєте час, натхнення для власної
творчості?
–
Часу на власну творчість однозначно бракує. Завше жартую, що якби я писала
стільки художніх творів, як пишу звернень, протоколів, клопотань та іншого
бюрократичного мотлоху, могла б видати вже кілька томів. Мабуть, усьому свій
час.
– Які плани Волинської обласної
організації НСПУ на майбутнє?
–
Планів вистачає, із втіленням – важче. Тут, розумієте, важливо, аби вистачило
ентузіазму проходити енну кількість разів чиновницькі кола пекла.
А
ідей направду вистачає. Одна з таких – переформатувати літературно-мистецьке
свято «Лісова пісня», зробити його більш розкрученим і з причетністю не лише до
Ковеля, а й до Луцька.
Але,
як кажуть, аби не зурочити, і аби була підтримка та поменше тих, хто заважає.
Та головним завданням нашої організації нині є вистояти і не зневіритися.
– Тож хай Господь дає силу, аби
таланило. Дякую Вам, Олю.
З
Ольгою Ляснюк, головою Волинської обласної організації НСПУ, спілкувався Віктор ВЕРБИЧ