Перше вересня так чи інакше змушує нас озирнутися на проблеми розвитку освіти. Кожен дорослий у будь-якому випадку аналізує та порівнює. Пильно вдивляється у малих школяриків із думками: «Ось воно, молоде покоління, якому змінювати країну». Лучанка, громадська діячка Лілія Кревська у галузі освіти пропрацювала чимало літ, 9 із них – на посаді заступника начальника управління освіти Луцької міської ради. На порозі 2014-го охоче підтримала європейські прагнення сучасної молоді, а коли однієї ночі на Майдані пролилася кров студентів, вийшла і стала пліч-о-пліч із ними.
«Насамперед тому, що це – діти», – каже нині. Але то вже, за її словами, були інші діти. Сміливі, рішучі у своїх прагненнях оновити країну. Стояти поруч із ними – означало виростати із рамок ще «совкового» виховання, насадженого її поколінню.
Ще кращими будуть ті маленькі школярики, які 1 вересня 2015-го переступили поріг її рідної 14-ї школи м. Луцька – НВК «Гімназія №14 імені Василя Сухомлинського». Гамірливі та веселі, вони серйознішають при перших звуках Державного гімну, більшість тримає руку на грудях, чи не усі достеменно знають слова…
«Це те, що завжди вирізняло цю школу поміж інших, – патріотичне виховання. Тут учать шанувати своє коріння. Вдумайтеся: чи не кожен учень дослідив свій рід до четвертого коліна! Ось вона –етнопедагогіка, на яку чимало літ поспіль упевнено тримає курс ця гімназія. Таке сімейне виховання закладає основи патріотизму та сіє зерно свідомої громадянської позиції», – захоплено розповідає випускниця цієї ж школи, нинішня помічниця народного депутата України Артема Вітка Лілія Кревська.
«Завжди з гордістю відвідую 1 Вересня свою школу. В тому мікрорайоні Луцька, де ми живемо з діда-прадіда, діють усталені закони. Тут досі найшанованіші люди – священик і вчитель. Таким педагогом для жителів Гнідави, для мене, моїх рідних, знайомих, сусідів, які ходили в цю ж школу, а нині тут навчаються їхні діти та внуки, став колишній її директор Богдан Свирида, заслужений працівник освіти України, депутат міськради багатьох скликань, Почесний громадянин Луцька, один із найавторитетніших педагогів-керівників на ниві освіти Волині.
Це особлива людина: зовні простий, а насправді – глиба. І нинішня 14-та гімназія (а Богдан Антонович уже передав директорські повноваження Марії Кардаш) – його справа життя. Сьогодні вона має величезний потенціал. Там працює потужний колектив. Це про цей заклад сказано: «Учителем школа стоїть», – словами Івана Франка каже Лілія Богданівна.
Гімназія охоче відгукується на пропозиції організувати цікаві проекти. Одним із таких і завершився задум народного депутата від фракції Радикальної партії Олега Ляшка, бойового офіцера, командира батальйону «Луганськ – 1», який є куратором нашої області від фракції, Артема Вітка показати дітям зі Сходу бандерівський край таким, яким він є насправді, а не «під соусом» російської пропаганди. Батьківський комітет гімназії охоче відгукнувся на пропозицію взяти у свої родини на кілька днів 10 дітей із м. Сєвєродонецьк Луганської обл.
«Від імені народного депутата України Артема Вітка я б хотіла подякувати батьківському комітету, педагогічному колективу, директору гімназії Марії Кардаш за те, що ми спільно здійснили велику справу. Ці діти уже ніколи не скажуть, що на іншому горизонті їхньої країни живуть «бандерівці», які вбивають, грабують і не мають нічого святого в серці. А коли щось подібне почують від дорослих, то обов’язково зауважать: «Ні, то неправда, бо я там був». Навіть якщо одна дитина це зробить, наші намагання були того варті», – впевнена Лілія Кревська.
Діти з Луганщини провели незабутні канікули на Волині: жили у сім’ях гімназистів, відвідали замок Любарта, їздили на Світязь.
Друга група у складі 10-х діток із м. Попасна Луганської обл. згодом за підтримки голови Ради Федерації профспілок області Іванни Дубинки-Філозоф та сприяння Артема Вітка відпочили у місцевих таборах «Веселка», що у с. Терешківці Горохівського р-ну, та «Чайка», що в с. Світязь на Шаччині. А ще, що цікаво, малим східнякам та супроводжуючим педагогам Артем Леонідович подарував вишиванки та організував екскурсію Верховною Радою України і пригощав дітвору в … депутатській їдальні! На дитячому плакаті, якого школярі намалювали у таборі, прощаючись із Волинню, усередині контуру дитячої долоні виведено: «Я не забуду цього ніколи». Ось вона – оцінка, яка насправді здатна зробити більше для майбутнього цієї країни, ніж деякі рішення можновладців.
«Так. Криза. Агресія. Війна… Однак країна найперше потребує миру, а друге – реформ, – вважає Лілія Богданівна. – Зміни в освіті – найбільш очікувані, бо державі потрібні прогресивні українці, конкурентні, вільні. А це можливо за умови якісної освіти. Ключовою особою в країні має бути вчитель. Проблеми волинських педагогів – серйозні. Необхідно підвищити їхній соціальний статус. Бо це подвиг – працювати вчителем за зарплату, в 4 рази меншу (!), як у Польщі. Педагог має досконало володіти комп’ютерними технологіями. Треба назавше викорінити таке принизливе явище, як мізерні пенсії. Хіба можна відпустити жити на ці виплати вчителя, який весь вік віддав школі та дітям? Тому й так повільно омолоджується вчительська ланка. Я переконана, що нам просто необхідно розробити чіткий графік капітальних ремонтів навчальних закладів. Є школи, які 70 (!) літ його не бачили. Варто зосередити увагу на тому, щоби навчальний процес не шкодив здоров’ю. І, безумовно, вчителі мають навчитися писати проекти й залучати у свої школи інвестиції».
Як освітянка, громадська діячка, учасниця Майдану Ліля Кревська має право сказати: перезавантаження влади в Україні не відбулося, бо не сталося змін у ключових галузях життєдіяльності країни.
Безумовно, ми завше маємо шанс змінити ситуацію. Цього разу, скажімо, у місцеві ради повинні прийти люди, які готові стати рушійною силою реформ, які небайдужі й не бояться кардинальних рішень, мають на те волю та бажання.
Олена ЛЕВЧУК.
На фото: Лілія Кревська із Богданом Свиридою та завідувачем дошкільного закладу, що діє при НВК «Гімназія №14», Тамарою Мазилюк (Волк); Артем Вітко із вихованцями гімназії.