Ой чого тільки нема у Марії Кіпень із с. Синове Старовижівського р-ну! Все подвір’я у неї мукає, ґаґає, кукурікає, квокче, рохкає, ґельґоче. І коло всієї живності пані Марія – наче мама коло дітей. Удень і вночі мусить заглянути, погодувати, чи не захворіли – перевірити.
Але для справжньої господині, каже, це – приємні клопоти. Надто ж тоді, коли вміння хазяйнувати жінка отримала у спадок.
– Моїй мамі, Анастасії Юріївні, уже 83. А вона досі в рідному селі Брунетівка тримає і живність, і город. Тож і мене змалечку привчала до праці, – пояснює співрозмовниця.
Але якщо бульбу посадити чи корову подоїти вміє в селі кожен, то пташине царство тримати – мусиш досвіду набратися.
– Моя мама завжди дуже багато живності мала. Птиці бувало по голів 160. А кролів одного року стільки наплодилося, що ми ліку їм не знали! Одних тільки зданих нарахував тато 180 штук, – сміється, пригадуючи, Марія Миколаївна.
Взявши від батьків хороший приклад, жінка й сама, вийшовши заміж, роботи не цуралася. І це при тому, що все життя на керівних посадах пропрацювала.
– Якби не двоє дітей, можна було б нам із чоловіком (а він був 20 літ дільничним міліціонером) менше хазяйство тримати. А так – мусила встигати і до корів (їх завжди по дві-три мала), і до свиней (по сім-дев’ять тримала), і до птиці (в окремі роки по голів 150 годувала), – перелічує Марія Кіпень.
Здавалося б, лише хазяйства вистачало б, аби з ранку до смерканку трудитися. Але жінка ще й на роботу ходила. І неабияку! Замолоду – головою профкому. Потім – головою колгоспу. Тричі обиралася сільським головою.
– Мабуть, така вже в мене натура – завжди лишатися в русі. А важкість лише тоді відчуваю, коли на людське нерозуміння натикалася, – зізнається оповідачка та як приклад пригадує період, коли односельці звинуватили у привласненні громадських коштів:
– Я тоді сільським головою була, газ до села провела. Але ж людський язик, знаєте, який. От і стали недруги пошіптувати, мовляв: частину грошей я собі забрала та в Ковелі дітям квартиру купила. Гірко було таке слухати. Ще гірше стало, як ці неправдиві звинувачення завадили вчетверте стати сільським головою.
Та життя вкотре переконало: все, що не робиться, – робиться на краще. Люди з часом зрозуміли хибність звинувачень. Із новообраним сільським головою Олександром Коцюбчиком Марія Миколаївна – в хороших стосунках. Стала директором Будинку культури в с. Синове. А ще – отримала більше часу для дому та сім’ї і врешті оцінила, який із пенсіонера-міліціонера може гарний господар вийти.
– Техніки з чоловіком не маємо: лише коні та власні руки. Треба зорати чи змолотити – трактори-комбайни наймаємо. Але нічого – справляємося. Тим паче, діти підросли, власне життя будують.
Згадавши за молодших із родини, Марія Миколаївна з любов’ю провадить за доньку, яка торік вийшла заміж. Із гордістю розповідає про сина, котрий навчається в Тернопільському технічному університеті, а паралельно працює у Швеції:
– Всім відомо, що люди на Поліссі живуть із грибів та ягід. Але я навіть подумати не могла, як уміння швидко збирати чорниці пригодяться у далекій Швеції, – сміється жінка. – Втім так вийшло: мій хлопець поїхав за кордон та наловчився за день збирати по сто літрів ягід! Наступного сезону ягоди у Швеції не вродили – він на тамтешній фермі працював. А тепер десь на фірмі влаштувався.
Зрозумівши, що діти самі собі раду дадуть, подружжя Кіпенів і собі зітхнуло з полегшенням: замість трьох корів – одну лишило, свиней усього четверо тримають і птиці – аби до ста голів назбиралося.
– Раніше ми з чоловіком пробували на овочах заробляти. Але ринків збуту не знайшли, весь урожай худобі згодували. Тож цьогоріч на двох із половиною гектарах ріллі я посіяла всього по два рядочки на сто метрів буряку та моркви, а більшість поля засадила звичною для нас бульбою.
Пташиного царства у дворі теж поменшало, каже Марія Миколаївна:
– Індиків лише 12 штук маю (крепко гулящі й мусиш їх по всьому селу шукати). Качок теж мізер: 24. Бо хоча страва з них смачна, але й прогодувати їх не легко: тільки те й роблять, що їдять безперестанку. 25 бройлерів тримаю. А от кого люблю не тільки за смак, а й за натуру, так це гусей, – зауважує Марія Кіпень. – То така птиця розумна! Щойно маленькі повилуплюються – починають до тебе балакати. І то так, що я навчилася розуміти, коли вони на руки хочуть, коли щось турбує або голодні. Було навіть, одна гусочка пізніше за інших вилупилася – і табун її не прийняв. Я сама пташину вигодувала, виходила, і Сивушка мені, як подружка, стала: я щось у літній кухні роблю – вона приходить, постоїть, поґеґоче, головою покрутить; я до хліва – і Сивушка за мною, – сміється, пригадуючи, Марія Миколаївна. – Кнурика теж ручного мала. Культурний такий був, акуратний. Шкоди не робив. Пам’ятаю: картоплю біля хати копаємо – Кнурик прийде, стане коло мене (мовляв, чухай), а як свого доможеться – ляже у траві неподалік і рохкає, аби потім разом із господарями піти додому.
Словом, за стільки років хазяйнування жінка так вивчила «братів наших менших», що своїм досвідом може не лише з односельцями ділитися. Тож пропонуємо і вам скористатися деякими порадами.
Домашні тварини
*Аби з поросят виросли хороші кабани, перших два місяці треба не шкодувати їм картоплі й молока.
*Щоб телятко гарно росло і потім давало хороше потомство, йому треба випоїти 400 л молока та потім додавати в раціон суху муку.
*У кролів визначити стан здоров’я допомагають їхні вуха: чисті – все гаразд, брудні – відразу треба крапати ліки, що продаються у ветеринарній аптеці.
Птиця
*Індикам у перші тижні після народження не можна давати мокру їжу. А як сухий корм підійде гречана крупа, дрібно порізана кропива, твердий (тобто перетоплений) сир.
*Індичата можуть поносити, якщо в їхньому раціоні забагато яєць. Тому яйце (можна в поєднанні із пшоняною крупою) давайте лише раз на день.
*Щоб індичата не «падали на ноги», їхні лапи треба занурити в горілку. А для внутрішньої дезінфекції – закинути у дзьоб горошину чорного перцю. Якщо індича погано їсть – через днів два знову дати горошину перцю.
*В гусенят, як і в індиків, травна система ліпше сприймає суху їжу. Тому щойно вони вилупилися – не давайте кашу чи яйце. Куди ліпше підійде сухий хліб і дрібно порізана трава.
*Каченята можуть «падати на ноги» від надлишку в організмі кальцію. Тому не додавайте в їхній раціон сиру. А протягом перших п’яти днів найкращим кормом стане суха гречана крупа.
*Щоби птиця швидше росла і менше хворіла, від народження давайте їй придбані у ветаптеці спеціалізовані корми. Адже вони містять збалансовану кількість білків, мінералів, вітамінів, що суттєво зміцнює організм пташенят.
Оксана БУБЕНЩИКОВА.
Фото автора.