Резонансний арешт керівника Міністерства
з надзвичайний ситуацій Сергія Бочковського та його заступника Василя
Стоєцького показав, що злодійство та корупція в українській владі нікуди не
зникли і не кожен, хто на революційній хвилі отримав ту чи іншу посаду, гідний
її займати.
Кайданки
на обох уже екс-високопосадовців одягнули прямо на черговому засіданні Кабінету
Міністрів України, котре транслювалося на кількох телеканалах. Затриманих
звинувачують у придбанні в кількох комерційних фірм паливно-мастильних
матеріалів за завищеними цінами, тоді як бензин та солярка за доступнішими
тарифами полковника Бочковського та його підручних зовсім не цікавили.
Анонсовано також, що в системі МНС створено стійку корупційну систему з
розгалуженням по всіх областях України. Відтак і на цьому рівні невдовзі можуть
відбутися кадрові зміни…
Але
чи міг Сергій Бочковський та його заступник за короткий час перебування на
посаді з праведників перетворитися на грішників? Сумнівно. Гнила суть
високопосадовців цієї категорії проявлялася й раніше: не дарма ж «антинародний
режим Януковича» був змушений звільнити Сергія Бочковського з посади начальника
головного управління МНС України в Одеській області! Мотиви були зовсім не
політичні, а кримінальні – все ті ж зловживання та розкрадання… Проте Сергій
Станіславович фактично рік тому з допомогою високопоставлених покровителів
здійснив крутий злет кар’єрною драбиною – з гонимого та нікому не потрібного
перетворився на міністра структури, котра володіє гігантськими матеріальними та
кадровими ресурсами!
Виходить,
Революцію гідності робили одні, гинули під кулями снайперів другі, а теплі
посади та корупційні схеми отримали зовсім інші?
Що
взагалі відбувається в нашій країні? Про «клан Коломойського» вже стільки
сказано й написано, що й повертатися до цієї теми немає жодної потреби. Просто
та прикладі Ігоря Валерійовича, власника «заводів, газет і пароплавів», та йому
подібних чітко простежується сумна закономірність: чим швидше рівень життя в
Україні погіршується, тим потужніше наповнюються кишені та банківські рахунки
наших олігархів. Вони як почали 1991-го збагачуватися коштом держави і її
народу, так і продовжують цим займатися, незалежно від того, до якого
фінансово-політичного угрупування належать і в якому саме регіоні країни
найпотужніше пустили своє коріння.
І
тепер постає головне питання: а як пояснити простим громадянам, чому влада, яка
зайняла комфортні столичні кабінети, вигнавши з допомогою повсталого режиму
звідтіля тих, хто вже вважав їх своєю вотчиною, по суті своїй і за результатами
діяльності фактично нічим не відрізняється від «папєрєдніків»? І чому на кожних
виборах нам усім підсовують у різних привабливих упаковках тих самих діячів, які після отримання бажаного
результату можуть десять разів назву партії змінити, але неодмінно залишаються
біля «корита»? Де та політична сила, яка не колись, а вже повинна відповісти,
наприклад, за призначення на посаду голови Дніпропетровської
облдержадміністрації Ігоря Коломойського чи Голови МНС України Сергія
Бочковського?
І
ось на фоні всіх цих скандалів та колективної безвідповідальності люди за
кілька днів дочекаються чергового погіршення рівня життя, після чого нинішні
умови існування для 90% громадян України й життям назвати язик не повертається.
Драконівські тарифи за житлово-комунальні послуги, спожиті енергоносії, проїзд
у транспорті, стрибок цін на товари першої необхідності паралельно зі злиденним
рівнем доходів означає повну втрату людьми купівельної спроможності. А за цим настане
спад вітчизняного виробництва, бо коли нема грошей, то хто купуватиме ті
товари? Впаде рівень сплати податків, наповнюваність Пенсійного фонду та інших
соціально важливих джерел видатків… Україна поволі деградуватиме і впадатиме в
колапс, і в найбільш радикальних сил не залишиться іншого виходу, як вдаватися
до дій, ще жорсткіших, ніж Революція гідності. І не було б у цьому нічого
страшного (наш народ уже важко чимось здивувати чи злякати), якби ж ми мали
гарантію, що до влади не потраплять особи з дуже сумнівною репутацією, істоти,
котрі звикли лише діяти за принципом «грабуй награбоване»…
Тому
не хтось інший. Не завтра. Не в іншому селі… Кожен із нас, уже сьогодні і саме
тут – маємо використати весь арсенал наразі мирних та конституційних механізмів
впливу на владу, нами ж сформовану, аби нарешті вона повернулася обличчям до
народу. Так, пора провести люстрацію, але не можна, щоб замість одних злодіїв
на посади призначалися ще більші хапуги. Так, пора скасувати драконівські ціни
та тарифи, а перед світовою фінансовою спільнотою поставити питання про
списання всіх зовнішніх запозичень, узятих під гарантії України всіма
попередніми та навіть нинішнім складом Уряду.
Бо
поки ми в себе вдома порядку не наведемо, на фронті перемоги не дочекатися.
Володимир ДАНИЛЮК.