Увага: червоні!

Чи не тому розвиток України шкутильгає на обидві ноги, що суспільство провалило першу й найголовнішу люстрацію: залишило після серпня 1991-го в спокої червону номенклатуру всіх кольорів і відтінків?! І «серпасто-молоткаста гідра» дуже швидко оговталася від першого потрясіння, підвела голови і так укорінилася в наше життя, що навіть секретар ЦК КПУ з ідеології та пропаганди, екс-Президент України Леонід Кравчук замість того, щоб, як колись, боротися з «імперіалістичним блоком НАТО», вже очолює громадянський рух за входження до Північно-Атлантичного альянсу.
Нові виборчі перегони, втім, примусили звернути увагу не на цього червоно-синьо-жовтого сина сусідньої з Волинню рівненської землі, а на осіб та їхніх нащадків, які мають безпосередніший стосунок до наших теренів.
Насамперед привертає увагу Юрій Луценко – син першого секретаря тоді ще Ровенського обкому КПУ Віталія Луценка, уродженця Ічнянського р-ну Чернігівщини, який із 1966 р. упродовж 20 років секретарював у Ровенському міськкомі компартії, а вже в перебудовчий період піднявся на обласний номенклатурний щабель. Саме Віталій Іванович очолював ровенських послідовників марксизму-ленінізму з листопада 1990-го і аж до вересня 1991-го стояв на чітких компартійних позиціях, регулярно друкуючи на передовицях обласної газети «Червоний прапор» публікації під красномовними заголовками  «Чи залишиться обласна організація Компартії України авангардною політичною організацією?», «Говорити людям правду й разом шукати шляхи подолання кризи», «Про що мріють антикомуністи, чи можлива зміна соціально-політичного ладу» та «Вступайте в нашу партію».
Благополучне життя тов. Луценка, здавалося б, завершилося після 24 серпня 1991-го, адже буквально через місяць після проголошення Незалежності Віталія Івановича вивели з членів облвиконкому. Та 1993-го після відновлення діяльності «українського відділення»  КПРФ Віталія Луценка знову обирають першим секретарем.  Наступного року він успішно виграє вибори у Верховну Раду України по Володимирецькому  округу №336 Рівненської області. 1997-го він – секретар ЦК КПУ і член Президії ЦК КПУ. Від списків цієї партії (№20) у березні 1998-го знову отримав посвідчення народного депутата України. 
Одна, але надсуттєвіша обставина зупинила подальше просування комуністичних ідей особисто Луценком-старшим – фізична смерть 1999-го… 
Попервах далеко не відкочувався від компартійної «яблуні» й син Віталія Івановича – Юрій Луценко. В усякому випадку, в 1996-2006 рр. він був одним із лідерів Соціалістичної партії Олександра Мороза. Потім, щоправда, обрав інший політичний вектор, зблизившись свого часу з Віктором Ющенком, а віднедавна – із Петром Порошенком. 
«Родинне дерево» Луценків, утім, має ще одного спадкоємця – Олександра, сина Юрія Віталійовича й онука Віталія Івановича.  4 травня 2009 р. в аеропорту німецького Франкфурта-на-Майні Юрій Луценко з тоді ще 19-річним сином Олександром Луценком був затриманий поліцією. Місцева преса повідомляла, що причиною було алкогольне сп’яніння… Сам Юрій Луценко (на той час – міністр МВС України!) повідомив: це «побутовий конфлікт», щодо його сина, який за рахунок батька летів до Кореї на медичне обстеження, в аеропорту неправомірно було застосовано силу… Він як батько втрутився. Їх обох  затримали. На його вимогу до аеропорту прибув консул України та керівництво поліції, яке згодом висловило офіційне вибачення за конфлікт… Щоправда, 12 травня того ж року Юрій Віталійович написав заяву про відставку (мотив – «політичне переслідування» на сторінках «жовтої преси»), але Прем’єр-міністр України Юлія Тимошенко залишила Юрія Віталійовича на займаній посаді… 
Та 9 лютого 2014 р. уже не німецька, а українська міліція знову привернула увагу до дуету Луценків: Олександр Юрійович став учасником резонансної нічної ДТП, у результаті чого на місці автокатастрофи загинув його одноліток, молодий співробітник міліції. Буквально наступного ранку Юрій Луценко все пояснив: «Коли  в ніч на понеділок мій син, Олександр Луценко, повертався машиною від друзів, у мікрорайоні «Нивки» в його машину врізався «Ланос», який рухався зустрічною смугою на великій швидкості… Є матеріали з камер спостереження сусідніх будинків, які доводять, що мій син не був винуватцем ДТП. Після проведення слідчих дій та здачі аналізів він приблизно о 6-й ранку приїхав додому. Звичайно, що він перебуває у напівшоковому стані, але я виступаю за повну прозорість процесу і всіх слідчих дій».
Чим усе це розслідування завершилося, невідомо й досі. Але 25-річного працівника міліції з того світу не повернеш…
Наталія Мартинюк, дитина ще одного «червоного волинянина» – багаторічного нардепа та другого секретаря ЦК КПУ Адама Мартинюка – як це не сумно, також виявилася причетною до смертоносної ДТП, унаслідок якої загинула людина. Це сталося 29 лютого 2004 р. у Києві. Донька Адама Мартинюка перебувала в салоні престижної іномарки «BMW» із реєстраційними номерами… Верховної Ради України, і внаслідок зіткнення з іншим авто загинув український гімнаст, призер Олімпійських ігор Олександр Береш. Як і у випадку із сином Луценка, винним виявився… покійний спортсмен. 
Загалом Наталія Адамівна, батько якої народився в с. Ветли Любешівського р-ну, на рідну батьківську землю Полісся приїздить нечасто. І це не дивно: недавно донька високопоставленого комуніста «засвітилася» як власниця гігантського будинку (535 кв. м) на березі заповітної річки в смт Козин Обухівського р-ну Київської обл…  
«Патрон» Адама Мартинюка – лідер українських комуністів і довгожитель парламенту Петро Симоненко – натомість прославився в інших аспектах родинного життя. Проживши багато років у шлюбі зі Світланою Володимирівною, 2009-го Петро Миколайович залишає дружину та бере шлюб із журналісткою Оксаною Ващенко, котра народилася в 1977 р. Тоді ж він стає батьком доньки Марії, а 2010-го – сина Івана. Та як не згадати про дітей тов. Симоненка від першого шлюбу –  Андрія (1974 р. н.) та Костянтина (1977 р. н.)? Хоча б тому, що Андрій Петрович одружився з донькою екс-народного депутата, корінної волинянки Катерини Ващук, зробивши Петра Миколайовича двічі дідусем… 
Щодо останнього першого секретаря Волинського обкому КПУ Івана Лазорка, то його син, як і в рівненського Віталія Луценка, попервах активною політичною діяльністю не займався. Щоправда, Іван Михайлович, котрий народився в с. Юнівка Локачинського р-ну, довго волинськими комуністами теж не покерував, менше року: зашкодили провал ГКЧП та проголошення Незалежності. До честі Івана Михайловича, він на відміну від Віталія Луценка, після відновлення діяльності КПУ, не повернувся до лона «вірних ленінців», а займався дрібним бізнесом, після його вийшов на заслужений відпочинок. Не так давно Іван Михайлович відійшов у Вічність.
А от його син Олександр Лазорко, 1972 р. н. – на видноті. Вперше він голосно про себе заявив як голова наглядової ради благодійного фонду «Волинь має майбутнє». Потім громадськість дізналася про його роботу на посаді голови правління Надвірнянського нафтопереробного заводу, а після 1999-го (з невеликою перервою) він був біля керма стратегічного державного підприємства «Укртранснафта». Після серії гучних скандалів Олександр Іванович наче у воду канув, але недавно МВС України повідомило, що пан Лазорко перебуває в міжнародному розшуку! За деякою інформацію, син першого секретаря обкому партії осів у Лондоні… 
І на завершення. Колись вождь усіх радянських комуністів Іосіф Сталін заявив, що син за батька не відповідає. Навіть якщо батько – «ворог народу». На практиці ж було зовсім інакше: система ніколи не довіряла «нащадкам» репресованих режимом і завжди тримала їх під пильним контролем. У ситуації ж із українськими компартійними лідерами та їхніми дітьми може проглядатися зовсім інша ситуація: наше суспільство щоразу намагається люструвати все нових і нових ворогів Незалежності та демократії, забуваючи, що тільки легким шоком відбулися ті, хто від початку Перебудови і до моменту краху ГКЧП вперто намагався повернути Україну в ярмо Москви. І «серпасто-молоткасті» оговталися, і дали дорогу собі подібним, і подекуди вже навіть очолили процес люстрації… 
Тому й «маємо те, що маємо», як казав великий любитель пробиратися сухим поміж крапельок, вічно живий та завжди актуальний для влади Леонід Кравчук…
Володимир ДАНИЛЮК.
На фото із сайтів «ТСН», «Під прицілом», «ГолосUA»: Адам Мартинюк воює з Олегом Ляшком; Юрій Луценко із сином Олександром; Олександр Лазорко; Петро Симоненко з молодою дружиною.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *