Лучанин
Геннадій Воляник, старший сержант ВДВ, був одних із тих 20-річних бійців, які
15 лютого 1989 р. прикривали відхід основних сил «Обмеженого контингенту
радянських військ в ДРА» через прикордонну річку Амудар’я на територію СССР
(нині – Узбекистану).
Сьогодні, з нагоди 30-річчя закінчення неоголошеної
війни в Афганістані, внаслідок якої понад 15 тис. солдатів, прапорщиків та
офіцерів було вбито (з них – понад 100 волинян), а десятки тисяч скалічено, пригадується далека зустріч із
бравим спецпризначенцем, батько якого згодом став… батюшкою!
«Два роки, коли наш син Геннадій служив в
Афганістані, були справжнім кошмаром, – 15 років тому на вечорі, присвяченому
черговій річниці виведення військ із ДРА, згадував батько колишнього «афганця»,
священик із Луцька отець Олександр
Воляник.
Колеги з газети «Волинь-нова» побували на урочистому
вечорі та зафіксували для історії й таке одкровення батюшки, який служив у
храмі Всіх святих Землі Волинської:
«Адже ми, батьки, не знали, що принесе листоноша: лист
від сина, який служив в окремому розвідбаті в Шиндаді, чи звістку про його
загибель, як приносили багатьом батькам?.. Я послав синові хрестик й ікону, і
хоча часи були атеїстичні, їх пропустили, а син повернувся живим».
Взагалі, родина Воляників у цьому сенсі – унікальна.
До початку Перебудови Олександр Воляник
був… парторгом на одному з луцьких підприємств. А потім Господь його сподобив
стати на шлях служіння Йому, тож отець Олександр став одним із перших, хто
взявся до спорудження на 33-ому кварталі м. Луцька нового храму Всіх святих
Землі Волинської. На жаль, згодом поширилася сумна звістка, що він відійшов у
Вічність…
А познайомилися ми з Олександром Воляником через… його сина Геннадія. Бравий
сержант-десантник був одним із тих, хто прикривав відхід військ 40-ої Армії
СССР генерала Бориса Громова з
території Афганістану. Тому для молодого журналіста з молодіжної газети
розповісти про молодого героя було справою честі. Ми й зустрілися, поговорили
про правду війни в ДРА, а потім на сторінках видання було надруковано основні
фрагменти цієї розмови.
Наразі збереглося лише фото 30-річної давності, яке
зробив фотокор Василь Кузьмін. На ньому
– старший сержант запасу Геннадій
Воляник, який щойно повернувся додому.
Як склалася подальша доля Геннадія Олександровича,
наразі невідомо. В усякому випадку, його прізвище було серед тих, кого Голова
Верховної Ради УРСР Леонід Кравчук 22
грудня 1991 р. «за активну роботу по
військово-патріотичному
та інтернаціональному вихованню,
підготовці молоді до
служби у Збройних Силах СРСР» нагородив Почесною грамотою
Президії Верховної Ради УРСР. Геннадій
Воляник на той час був курсантом Київського вищого
загальновійськового училища імені М.В. Фрунзе…
Володимир
ДАНИЛЮК.
На
фото Василя КУЗЬМІНА: Геннадій Воляник, 1989 р.